З належною пошаною почуваюся зобов’язаним висловити незгоду з думкою проф. Олександра Мотиля в статті „Донбас для України – безглузний тягар“‚ поміщеною в „Свободі“ 2 вересня 2016 року. Автор пропонує стратегію вирішення конфлікту на сході України, зокрема в Донбасі, котрий йде вже понад два роки без надійних перспектив на закінчення. Вважаючи‚ що Україні не вистачає сил для перемоги, професор представляє шлях виходу із ситуації, а саме, що Україна має здати Донбас, проголосити його окупованим Росією, і що не має намірів його відібрати воєнним шляхом.
На виправдання пропонованої стратегії професор ставить слідуючі арґументи:
Україна не спроможна відбити аґресію Росії воєнним шляхом‚ окупація Донбасу виснажує того, хто його контролює‚ здача Донбасу вийде на користь України‚ бо Росія стане слабшою через непомірні втрати‚ які принесе окупація цієї території‚ статистика показує‚ що 22.9 відс. населення східньої і 27.9 відс. західньої України підтримує відділення Донбасу і що навіть президент України вже прийняв стратегію відділення‚ дискусії про відділення Донбасу вже не вважаються зрадою.
До відділення Донбасу професор радить українцям прийняти наступний ряд підходів: зменшити або усунути економічну залежністьУкраїни від ресурсів‚ що добуваються на сході‚ почати психологічне відмежування від Донбасу і від самоідентифікації з землями‚ які фактично є антиукраїнськими або російськими‚ заохочувати українське населення Донбасу до переселення.
Професор осyджує Київ за продовження війни в ім’я збереження національного сувернітету і запитує: „На що Україна готова далі витрачати свої обмежені ресурси?“. Раз таке питання поставлене, воно вимагає відповіді.
Важко погодитися з пропонованою проф. О. Мотилем стратегією‚ яка викликає занепокоєння і тривогу, оскільки йдуть кроваві змагання проти ворожого захоплення території України і в котрих гинуть і вже полягли тисячі молодих людей.
Подані статистики, що приблизно 25 відс. українського населення підтримує відділення Донбасу – це слабкий арґумент‚ бо іґнорує самозрозумілий висновок‚ що решта 75 відс. населення є протилежного наставлення. А для заяви, що сам президент України вже прийняв стратегію відділеня Донбасу‚ немає підстав. Ті, що не вважають заклики до здачі Донбасу зрадою, може погодяться‚ що це принаймні підривна діяльність‚ яка знеохочує Збройні Сили України. Більш того, можна сподіватися‚ що здача Донбасу тільки підбадьорить Росію до дальшого захоплення українських земель і в кінці доведе до тотального розвалу та загибелі України як суверенної держави.
Донбас – це багатий промисловий район‚ що є для України необхідним джерелом енерґії, промисловости, має економічний потенціял. Пропозиція на усунення чи зменшення економічної залежности України від ресурсів‚ що добуваються на сході, зокрема вугілля, заліза, газу та інших, себе не оправдує, бо таких ресурсів в інших районах України в значних кількостях немає. Тому важко уявити‚ яким способом збереження Донбасу мало б стати для України „безглуздим економічним тягарем” і як його здача мала б зробити Україну стабільною і сильною. Очікування на те, що здача Донбасу вичерпає ресурси Росії і ослабить її‚ це просто самообман. Навпаки, Росія значно скористається подарованими ресурсами з Донбасу.
Ще більш тривожною і обурливою є порада на відділення психологічної ідентифікації з землями‚ де проживає антиукраїнське російське населення і заохочення українського населення переселятися. Сказати простіше: погодитися‚ що Донбас – це російська земля‚ на якій потрібно провести етнічну чистку українського населення.
Правда, що на східній Україні є значне число російського населення. Але це ніяк не означає‚ що Донбас та інші східні області України є російські. Радше, це означає‚ що внаслідок Голодомору загинули мільйони українців, на місце котрих поселилися росіяни, як також і наслідок довготривалого переслідування і репресій української мови і культури. Переселення українців з їхніх домів і з їхньої рідної землі було б жорстоким, ганебним, висококоштовним і нереальним явищем.
Bоєнні сили і техніка України покищо не рівняються Росії. Проте, Росія не є непереможною, як свідчить її поразка в Афганістані, де прості партизани відбили втручання набагато сильнішої і краще озброєної російської армії. Віримо, що Україна спроможна на подібний подвиг, тому що наш нарід завжди славився героїзмом і готовністю відбивати ворожі наступи і захищати свою батьківщину.
Захист держави і її громадян від ворожої загрози – це пріоритет і обов’язок президента і державної влади, яким народ демократичним шляхом доручив довір’я. Їх завданням є відвоювати Донбас та інші захоплені Росією землі в ім’я національної гідности, в ім’я полеглих героїв, в ім’я збереження територіяльної цілісности і сувернітету України. А це стане реальним тільки тоді‚ коли будемо підтримувати і допомагати війську‚ а не підривати його зусилля „порадами“ про на відступ і здачу.
Чикаґо