Не сміймося‚ спершу спробуймо прийняти це за чисту монету. Воно тільки на перший погляд смішно‚ а насправді – сумно і соромно‚ що в сучасному світі політика вже в такій мірі асоціються з брудом і брехнею.
23 жовтня київська гакерська організація „КіберХунта“ оприлюднила сенсаційну інформацію: геніяльним українським комп’ютерникам вдалося проникнути в електронну пошту Владислава Суркова‚ кремлівського „яструба“‚ котрий вже декілька останніх років практично втілює антиукраїнську стратегію Президента Володимира Путіна. І в тій сурковській пошті знайдено дуже конкретний плян розхитування внутрішньої ситуації в Україні – заснування сепаратистських рухів в різних українських реґіонах‚ зокрема в Закарпатті; розпалювання соціяльних протестів‚ котрі мають привести до третього Майдану; загальна політична дестабілізація і її неминучий вислід – позачергові парляментські та президентські вибори.
При цьому В. Сурков радить кремлівським „аґентам впливу“ в Україні тісно співпрацювати не лише з „Опозиційним бльоком“‚ але й „Батьківщиною“ Юлії Тимошенко і Радикальною партією Олега Ляшка‚ оскільки їхня протестна діяльність‚ мовляв‚ безпосередньо уможливлює „Тарифний Майдан“.
Далі В. Сурков пропонує своїй аґентурі використовувати антикорупційний ентузіязм депутатів Верховної Ради Мустафи Найєма‚ Сергія Лещенка‚ Світлани Заліщук‚ Ольги Червакової‚ громадських діячів і журналістів-розстежувачів Віталія Шабуніна‚ Дмитра Ґнапа‚ Дениса Біґуса‚ Олександра Дубинського‚ Олексія Шалайського.
Окремий розділ пляну говорить про потребу впровадити російську аґентуру в середовище українських добровольців.
Буквально через день‚ 25 жовтня‚ керівник Апарату Служби безпеки України Олександер Ткачук повідомив‚ що аналіза зламаної електронної пошти В. Суркова засвідчує автентичність отриманих документів. Тобто маємо перед собою явний доказ російської тотальної диверсії проти незалежної української держави. Усвідомивши‚ що збройним шляхом Україну знищити не вдасться‚ Кремль застосовує свою багатовікову імперську науку – сіяти в Україні розбрат‚ ширити атмосферу недовіри до влади і політики‚ спричинювати в суспільстві крайній відчай‚ коли люди вже не будуть спроможні орієнтуватися‚ хто є хто і що є що.
Але ми хіба цього не знали? Ми хіба мали якісь ілюзії щодо злочинної Москви і злочинця В. Путіна? Ми хіба не знали‚ чим займається В. Сурков? Чим займаються інші наші смертельні вороги? То‚ даруйте‚ яка ж це сенсація – зламана електронна пошта путінського пса?
І справді – ніякої. В Москві з цього „професійного успіху“ Служби безпеки України злорадно посміялися: В. Сурков взагалі не користується електронною поштою‚ не пов’язаний з жодним комп’ютерним сервером‚ щоб можна було проникнути до його приватного листування. І це виглядає правдою: не може найпідступніший кремлівський диверсант бути таким необачним‚ аби ризикувати своєю поштою.
В такому разі – що нам залишається думати про цю історію? Версія одна і вкрай банальна: нездатна реформуватися державна система має можливість перекласти власну провину на зовнішню аґресію‚ на підривну діяльність кремлівської аґентури в Україні‚ а заодно – дискредитувати українські громадсько-політичні середовища і тих небагатьох молодих діячів‚ котрі ще не втратили мужности вичислювати владі в очі її помилки. Розрахунок простий: звичайний громадянин‚ недосвідчений в політичних ігрищах‚ відсахнеться від М. Найєма чи С. Лещенка‚ чи С. Заліщук‚ почувши‚ що ці імена якось пов’язані з В. Сурковом. І якщо В. Сурков підштовхує Україну до позачергових виборів‚ значить – виборів не сміє бути. Якщо В. Сурков заохочує протести проти української влади‚ значить – протестувати ні в якому разі не треба. Якщо В. Сурков підтримує українських політиків‚ котрі критикують українську владу‚ значить – цих політиків слід затаврувати як відщепенців.
Чому ж ця „сенсація“ спливла саме тепер? Тому що українське суспільство вже дуже близьке до усвідомлення‚ що „Мінські домовленості“‚ які Президент Петро Порошенко вважає безальтернативними‚ насправді дадуть Москві можливість втримати Україну в орбіті свого впливу. Україна вже відступила перед В. Путіном‚ згодившись на цей згубний порядок: спочатку вибори в окупованих районах Донбасу‚ і тільки після виборів – повернення Києву контролі над українсько-російским кордоном. Україна згодилася на „ласку“ Організації з безпеки і співробірництва в Европі‚ місія якої нібито контролюватиме українсько-російський кордон під час виборів на Донбасі.
У зв’язку з цим назадництвом голова громадського руху „Майдан закордоних справ“ Богдан Яременко нагадує: „Спроба передати функції з охорони чи захисту держкордону України міжнародній організації є порушенням Закону України, а в разі здійснення цієї дії посадовою особою, на мою скромну думку, має ознаки одного або кількох злочинів – державної зради, узурпації влади, перевищення службових повноважень, підриву національної безпеки та територіяльної цілісности України“.
Не дивно‚ що переважна більшість політичних експертів вважає‚ що зустріч „нормандської четвірки“ у Берліні 19-20 жовтня закінчилася безпрецедентними поступками з боку України.
Цікава подробиця: в Берліні під час цієї зустрічі був присутній той самий В. Сурков‚ хоч‚ згідно з антиросійськими санкціями‚ його не повинні були пускати до Европи.