В 2013 році до списку світової спадщини ЮНЕСКО було внесено 16 українських дерев’яних церков, вісім з яких знаходяться на території Польщі, а вісім – в Україні. Першою у цьому списку значиться дрогобицька церква св. Юра, як найкраще збережена зовні та всередині історична, культурна та релігійна пам’ятка. У травні мені пощастило відвідати цю церкву.
Живучи серед величезних лісових масивів, українці з деревини будували храми, аж поки з Візантії не прийшла мода на кам’яні храми. Таких ставало все більше‚ та залишались ще місця, де берегли старовинні дерев’яні споруди.
Серед них і є церква св. Юра в Дрогобичі, побудована в селі Надіїв без жодного цвяха, деревина кріпилася спеціяльними кілками. Теперішні майстри, на жаль, при ремонті церкви уже користувались металевими гвіздками. Але, напевно, найбільша цінність – повністю збережений іконостас та розписи XVII ст., які виконав народний маляр Стефан Медицький.
Деревину, перш ніж з неї будувати церкву, вимочували кілька десятиліть у спеціяльних соляних розчинах і лиш потім приступали до будівництва. Саме завдяки цьому деревина ставала стійкою до погодніх умов, не боялася часу, її не пошкоджували комахи, а також не боялась вологи та мала серйозний опір вогню.
Охоронна грамота ЮНЕСКО.
Церкву у 1657 році перевезли в Дрогобич, де місцеві жителі узялись її прикрашати і вдосконалювати, стіни і стелю почали вкривати різноманітними розписами на біблійну тематику. В 1670 році постала нова дзвіниця. До 1711 року церква набула вигляду, близького до сучасного. Наступні зміни стосувалися тільки заміни зношених частин.
Найбільшою цінністю церкви є розпис С. Медицького. З зображень на стінах храму можна дізнатись про тогочасні погляди українців на рай та пекло, гріхи та й навіть про моду тодішніх жителів Дрогобича. Ось пара коханців та п’яниця, якого чорт везе на тачках у вогняну пащеку змія. Вражає зображення пекла, у якому чомусь перебувають самі жінки.
На іконі відтворено страту одного з апостолів Христа на Мальті, зображено ката у капелюсі, людей у одязі міщан XVIII ст., які спостерігають за дійством, дрогобицькі будівлі та гори, які своїми контурами нагадують Карпати. Автор хотів сцену з Нового Завіту зробити ближчою та зрозумілішою людям, які часто не вміли читати, не мали доступу до освіти.
Вгорі на іконостасі розміщена ікона, на якій зображений апостол, що малює ікону разом із учнем. Дослідники припускають, що в образі апостола намальований сам художник, а майстерня нагадує місце праці малярів XVII ст. На одній зі стін намалювали мецената, що спонзорував розпис. Позаду нього на колінах моляться його діти, одна дитина вдягнена у трохи світліший одяг і стоїть осторонь інших – так малювали душі і це означає, що в час роботи хтось із дітей мецената помер.
На відміну від своїх кам’яних побратимів, дерев’яні храми не мають такого вічного запасу міцности. Час грає не на їх користь, а до цього додайте ще небезпеку пожеж і інших катаклізмів і зрозумієте, чому їх залишилось так мало. Та й більше їх не стає, бо вже нікому будувати такі шедеври. Отож, не варто втрачати свій шанс доторкнутися до історії, допоки вона не вислизнула з наших пальців.
Церкву св. Юра закрили в 1961 році, а вже у 1974-1975 роках було проведено оновлення під керівництвом Івана Могитича. Зараз тут музей. Кожен може прийти і доторкнутись до минулого.