Нещодавно пощастило бачити на телеканалі „112 – Україна“ принциповий діялог між двома яскравими українськими інтелектуалами – доктором юридичних наук‚ колишнім заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони Степаном Гавришем і журналістом Дмитром Гордоном. Принагідно варто сказати‚ що цей канал тепер в Україні вже майже поза конкуренцією‚ не лише оперативно‚ як жоден інший‚ оновлюючи новини з країни і світу‚ але й сміливо‚ нерідко просто героїчно виносячи на публічне обговорення найгостріші проблеми суспільства.
Темою цього діялогу була доля Донбасу і Криму‚ тобто те‚ що найбільше сьогодні болить українців. І на жаль‚ це не той біль‚ котрий з’єднує людей‚ змушує їх спільними силами шукати раду на нього. От і розмова між С. Гавришем і Д. Гордоном звелася до двох протилежних точок зору‚ й кожна мала під собою певні підстави.
На думку Д. Гордона‚ нема абсолютно ніякої рації триматися за Крим‚ оскільки переважна більшість його населення‚ крім хіба жменьки татар‚ ненавидить Україну‚ її незалежність і готова бідувати‚ сидіти без світла і води‚ але бути у складі Росії. Майже така сама ситуація з Донбасом. Хто чувся українцем‚ хто не хотів жити у бандитських „республіках“‚ той давно виїхав звідти. Залишилися україноненависники‚ котрих Кремль озброює і вчить будувати „нове життя“. Ну то нехай будують поза Україною.
С. Гавриш‚ не погоджуючись з такою логікою‚ виходив з чітких конституційних засад: суверенна Українська держава не сміє поступитися жодним кроком своєї території. Віддати ворогові один палець нині – завтра він схоче відірвати всю руку. Однак‚ шановний юрист‚ стоячи на твердому ґрунті теорії‚ не взяв до уваги‚ що той „палець“‚ тобто Крим‚ вже практично втрачений‚ за два роки Росія перетворила його на військовий пляцдарм‚ включно з ядерною зброєю. Про Крим треба було раніше думати – коли перших „зелених чоловічків“ легко можна було знешкодити. А тепер чухайте потилиці і вдовольняйтеся безвартісними запевненнями Заходу‚ що він ніколи не визнає анексії українського півострова.
Щодо Донбасу‚ то невтрата його для України ще небезпечніша‚ ніж втрата. „Рятувати“ Донбас для України на умовах Москви‚ як радять Берлін і Париж‚ – значить перенести цю ракову пухлину всередину українського суспільства‚ що неминуче викличе в ньому смертельні для незалежної української держави незгоди і розколи.
Після того‚ як перемовини в Мінську покинув чесний Роман Безсмертний‚ експертні оцінки підійшли до однозначного висновку: „мінський процес“ насправді є „мінським абсцесом“‚ який‚ прорвавшись‚ або знищить Україну‚ або‚ навпаки‚ вийде з нього капітулянтський гній – і Україна почне стрімко одужувати.
Вибух в суспільстві збіжиться з виборами на окупованих територіях Донецької та Луганської областей‚ коли формально вони повернуться в Україну‚ сядуть на український державний бюджет‚ а фактично залишатимуться‚ згідно з розрахунком Москви‚ україножерними анклавами й розповсюджуватимуть заразу по всій Україні. Тому ці вибори просто неможливі.
Що ж можливе? Очевидно‚ найдоцільніше – на який час заморозити конфлікт‚ що зобов’яже Росію утримувати донбаських сепаратистів за свій рахунок. Для деґрадуючої російської економіки це буде гарний подарунок.
Третім варіянтом може стати всеукраїнський референдум щодо дальшої долі окупованих територій. Є велика ймовірність‚ що соборна воля українського суспільства може виявитися сильнішою і результативнішою‚ ніж воля угодницької української владної верхівки.