Резиґнація Міністра економічного розвитку і торгівлі України Айвараса Абромавичуса і декількох його заступників зі своїх посад не могла не опинитися в центрі суспільної уваги‚ бо‚ по-перше‚ йдеться про найкращу і‚ власне‚ єдину команду реформаторів в уряді‚ а по-друге‚ владна верхівка зазнала фундаментального розколу по лінії „корупціонери – антикорупціонери“‚ що є ознакою не просто чергової політичної кризи‚ але може стати для хворої державної системи великим‚ може‚ навіть останнім шансом на одужання. Тому Посли низки західніх країн у спільній заяві висловили своє розчарування рішенням А. Абромавичуса‚ який „досягнув помітних результатів у реформах“, і закликали українське керівництво „нарешті відмовитися від корисливих інтересів‚ що гальмують розвиток країни вже протягом двох десятиріч“.
І саме тому А. Абромавичус в розмовах з журналістами підкреслює момент дуже близького „або-або“: „Ми перебуваємо або за два кроки від прориву‚ або за два кроки від провалу. В якому напрямі ми їх зробимо‚ це й буде визначати долю країни. На мою думку‚ тільки технократичний уряд здатний підняти економіку на вищий рівень‚ тому я вважаю‚ що деякі особи з оточення президента і прем’єр-міністра не повинні брати участи у політиці‚ бо „сіре кардинальство“ погіршує імідж обох очільників‚ імідж України“.
„Сіре кардинальство“ – це передусім на адресу заступника голови депутатської фракції „Бльок Петра Порошенка“ Ігоря Кононенка‚ близького товариша і давнього бізнес-партнера П. Порошенка. Користуючись цією близькістю‚ І. Кононенко‚ за словами А. Абромавичуса‚ „у стилі старої влади домагався контролі за державними грішми“‚ розставляючи „своїх людей“ по різних міністерствах.
Скандал розростається‚ загрожуючи загальною політичною кризою. Президент не знаходить у собі мужности стати на бік реформаторів‚ й тому‚ на думку багатьох експертів‚ можна ставити знак рівности між І. Кононенком і П. Порошенком. „Бльок Петра Порошенка“ тріщить по швах. Більшість у ньому – так звані „приліпотенти“‚ а не самостійні і відповідальні парляментарі. За те‚ щоб „любий друг“ склав мандат‚ проголосували лише дев’ятеро членів з 136. Не бажаючи залишатися під одним політичним „дахом“ з І. Кононенком‚ з фракції вийшов ще один молодий і принциповий антикорупціонер – Єгор Фірсов. Швидше за все‚ в найближчий час „БПП“ покине ціла група колишніх майданівців. Вже звучать прізвища Сергія Лещенка‚ Мустафи Найєма‚ Світлани Заліщук‚ Іванни Климпуш-Цинцадзе та інших.
Тим часом в уряді роблять вигляд‚ що буря – вже позаду. Мовляв‚ як можна говорити про відставку А. Яценюка‚ якщо четверо міністрів – Олександер Квіташвілі‚ Олексій Павленко‚ Андрій Пивоварський і Юрій Стець – забрали назад свої заяви про відставку? Значить‚ уряд – у повному складі і готовий до „нових успіхів“?
Ні‚ не готовий. Річ у тому‚ що всі четверо висунули закономірні‚ як на професіоналів‚ умови‚ за яких вони дістануть дієві інструменти для втілення реформ. Цього‚ на жаль‚ не станеться‚ тому що в сьогоднішній Україні все вирішують не технократи‚ а представники політичних кланів‚ орієнтованих лише на безконтрольне розкрадання державного бюджету.
Прем’єр А. Яценюк‚ Президент П. Порошенко і Голова Верховної Ради Володимир Ґройсман вдають „небувалу єдність“‚ тим часом соціологічні опитування свідчать‚ що вже понад 70 відс. українців виступає за відставку А. Яценюка. Рейтинґ його політичної сили‚ „Народного фронту“ вже майже рік дорівнює нулеві. У цій ситуації‚ жартують експерти‚ А. Яценюкові вже нема чого боятися: весь неґатив переходить на Президента. Дві з чотирьох фракцій парляментської більшости‚ „Батьківщина“ і „Самопоміч“‚ офіційно відмовилися підтримувати уряд на чолі з А. Яценюком.
А зовнішній світ‚ зокрема західній‚ уважно дивиться‚ що в Києві буде з урядом далі. Нині для України є абсолютно конечною співпраця з Міжнародним валютним фондом – вигіднішого кредитора Українська держава не має. Рік тому МВФ відкрив для України програму виділення восьми грошових траншів загальною сумою близько 17 млрд. дол.‚ чотирьох – у минулому‚ чотирьох – в цьому році‚ однак‚ з причини заповільного занадто кволого реформування Україна досі дістала лише два перші транші.
Відром холодної води на голови київських владоможців стала цими днями заява Голови МВФ Крістіни Лаґард‚ котра дуже низько оцінила реформаторську діяльність Кабінету міністрів: „Я стурбована таким повільним проґресом України у поліпшенні державного управління‚ боротьби з корупцією та у зменшенні впливу корупційних інтересів на політику“. Після цієї заяви ледве чи Києву скоро усміхнеться наступний транш від МВФ.
Отже‚ доля прем’єра А. Яценюка – більш ніж хитка. Урядово-президентський „статус-кво“ – надто примарний‚ щоб міг потривати довго. Внутрішні незгоди в коаліції і її остаточний розвал ведуть не лише до оновлення всього складу Кабінету міністрів‚ але й до позачергових парляментських виборів. Ще пару місяців тому ця перспектива‚ можливо‚ приваблювала Президента‚ який дуже бажав би мати свою власну депутатську більшість. Сьогодні таке бажання вже скидається на фантазію.
І все ж‚ мабуть‚ такі вибори‚ попри їхню нинішню непередбачуваність‚ є шансом для суспільства‚ котре з кожним голосуванням стає вимогливішим до влади.
А. Абрoмавичус бачить у прем’єрському кріслі Наталію Яресько‚ нинішнього Міністра фінансів. Кидаючи камінець в президентський „город“‚ А. Абромавичус наполягає на негайному звільненні Генерального прокурора Віктора Шокіна‚ котрим П. Порошенко так дорожить‚ як рідною мамою. Чому ж‚ все таки? А тому‚ що В. Шокін – це реальна політика П. Порошенка‚ а А. Абрамавичус і всі іншіх „запрошені зі світу“ високі урядовці – лише для відведення очей. Усі вони‚ включно з Н. Яресько‚ не можуть не усвідомлювати‚ що влада використвує їх як привабливу для Европи антикорупційну вітрину‚ бо насправді кожен „чужий“ щільно оточений заступниками‚ які контролюють всі фінансові потоки в державі.
І таке враження‚ що „свої“ не дадуть ради з проблемами. Оцінючи справу саме так‚ колишній експерт з Аґенції США з міжнародного розвитку Джош Коген вважає‚ що боротьбу з корупцією в Україні слід доручити зовнішному‚ закордонному органові – за зразком центральноамериканської країни Ґватемалі. Ось ці його дуже цікаві міркування:
„Ґватемаля пройшла через виснажливу громадянську війну, яка тривала майже 30 років. Після війни в цій країні діяли найрізноманітніші кримінальні угруповання. Уряд не міг контролювати ситуацію‚ правоохоронна система була безпорадна. Після майже 10 років спроб побороти це явище у Ґватемалі зрозуміли, що не можуть з цим впоратися, і звернулися до ООН по допомогу. Тоді з’явилася ідея створення Міжнародної комісії проти безкарности у Ґватемалі. Уряд не міг тиснути на цю комісію, вона практично була незалежною, але водночас працювала в межах судової та інституційної системи Ґватемалі. Це була гібридна система, яка не була нав’язана Ґватемалі, а була запрошена самою країною. Вона мала імунітет від тиску з боку уряду, безпекових органів чи олігархів країни“.
Разом з тим Дж. Коген певний‚ що коли Україна і українські політики не хочуть перемогти корупцію, то будь-які зовнішні запрошення не дадуть бажаного результату.
Експерт переконаний, що „стара ґвардія“ в українській владі, зокрема чиновники в Генпрокуратурі, у багатьох сенсах є найпотужнішими союзниками Кремля і Володимира Путіна.
Тобто якщо нічого не робити, не боротися з корупцією, то В. Путін може просто скласти руки і чекати, поки Україна сама не повернеться в зону впливу Москви.