У світі знають Сергія Корольова як є творця космічної техніки та не всі знають, що він був українцем і народився 12 січня 1907 року у Житомирі, в українській сім’ї. Його батьки Павло і Марія (від народження Москаленко), були вчителями, але їхнє подружнє життя не склалось. З трьох років хлопчик жив у бабусі й діда Марії й Миколи Москаленків у Ніжині. Мати вчилась на Київських вищих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, у вільний час відвідувала сина у батьків. Рано син навчившись читати й писати, з найбільшим зацікавленням займався аритметикою.
1914 року Москаленки з онуком переїхали до Києва, у жовтні 1916 року батьки С. Корольова офіційно були розлучені, а через місяць мати вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика.
С. Корольов освіту здобував в Одеській професійно-технічній школі, Київському політехнічному інституті та Московському вищому технічному училищі ім. Баумана. У 1930 році закінчив Московську школу пілотів. Його дипломна робота – проєкт легкомоторного літака СК-4, яку виконав під керівництвом Андрія Туполева.
В 1934 році вийшла праця С. Корольова „Ракетний політ у стратосферу“. Він став працювати у Центральному аерогідродинамічному інституті, де керував створенням потужних ракетних систем. Його авторитет визнавали всі, з ким він спілкувався у справах. І саме йому зобов’язаний СРСР успіхами першого космічного десятиліття.
Але сам С. Корольов у 1938-1944 роках перебував у неволі, в тюрмі, на каторзі Колими, у закритих установах системи НКВД і лише 18 квітня 1957 року він – на той час уже голова ради Головних конструкторів ракетної техніки був офіційно реабілітований „за відсутністю складу злочину“. 27 червня 1938 року був арешт і вирок: 10 років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п’ять років та конфіскацією майна. С. Корольов звертався до Верховної прокуратури, особисто до Йосифа Сталіна з проханням переглянути його справу. 27 липня 1944 року Президія Верховної ради СРСР достроково звільнила С. Корольова з-під арешту і зняла з нього судимість.
Життя С. Корольова врятував його конструкторський талант. У 1956 році під керівництвом С. Корольова була створена перша стратегічна ракета СРСР, що стала основою ракетного ядерного захисту країни. Врешті були перший штучний супутник Землі, лети автоматичних космічних апаратів до Місяця, перший у світі політ людини по навколоземній орбіті.
Проте він був весь час під наглядом спецслужб. Радянська преса називала його „головним конструктором“. Ані імени, ані прізвища. Статті у пресі підписував „проф. К. Сергєєв“. Писав, до речі, сам, а не так, як деякі академіки ставлять автографи наприкінці підготовленого референтами тексту. Всі нагороди були здійснені таємно, про них ніде не писали. Космодром Байконур в усіх офіційних публікаціях засекречувався.
С. Корольов створив величезну горизонтальну мережу, яка працювала на космонавтику.
С. Корольов до українців на космодромі завжди звертався так: „Здоров, козаче! Рідну мову ще не забув?“ – і переходив на українську. Й саме для цього космонавт Павло Попович співав під час лету: „Дивлюсь я на небо“ і мав з собою „Кобзаря“ Тараса Шевченка. З захопленням любив розповідати про С. Корольова Іван Бровко, який разом з ним працював. 18 жовтня 1947 року І. Бровко як командир стартового дивізіону брав участь у запуску першої балістичної ракети з полігону „Капустин Яр“ поблизу Астрахані. Там, на плиті, спорудженій на честь цієї події, поруч з іншими вибито ім’я майора І. Бровка.
С. Корольов помер 14 січня 1966 року. Похорон з державними почестями відбувся на Червоній площі Москви.
С. Корольов був генератором багатьох незвичайних ідей і прабатьком видатних конструкторських колективів, що працюють у галузі ракетно-космічної техніки, його внесок у розвиток світової пілотованої космонавтики є вирішальним.