29 вересня, 2016

В Ізраїлі пом’янули трагедію Бабиного Яру

Посол України в Ізраїлі Генадій Надоленко промовляє на семінарі. (Фото: Світлана Глаз)

ТЕЛЬ-АВІВ. – 16-18 вересня відбувся семінар, присвячений 75-річчю трагедії Бабиного Яру під назвою „Над Бабиним Яром пам’ятників немає?“, оганізований громадською організацією „Ізраїльські друзі України“ з підтримкою „Ukrainian Jewish Encounter“. Його учасники обговорили проблеми українсько-єврейського діялогу. З доповідями виступили д-р Василь Расевич з Львівського інституту українознавства, режисер-документаліст Борис Мафціра, історик Шимон Бриман, доброволець Ганна Жарова. Після завершення семінару Посол України в Ізраїлі Генадій Надоленко, який був доповідачем, відповів на запитання Світлани Глаз для „Свободи“. 

– Коли Україна почала згадувати трагічні події Бабиного Яру? 

– 50 років тому у Бабиному Яру пам’ятників ще не було, сюди ще ніхто не приходив і про трагедію не говорили. Лише 29 вересня 1966 року тут вперше зібралися єврейські активісти, аби вшанувати пам’ять тисяч замордованих нацистами євреїв.

Участь у вічу взяв український поет Іван Дзюба. Він сказав: „Є речі, є трагедії, перед безміром яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Бабин Яр – це трагедія всього людства, але відбулася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія насамперед єврейського та українського народів“.

Однак, ще багато не сказано і не досліджено. Тому маю надію, що цей семінар сприятиме поширенню правди, руйнуванню мітів та зближенню між українським і єврейським народами, для яких Бабин Яр залишається спільним болем.

– Цього року минає 75 років від тих трагічних подій, коли лише за два дні, 29-30 вересня 1941 року, зондеркоманда під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля, з участю 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції, розстріляли у Бабиному Яру майже 34 тис. євреїв. Але ж Бабин Яр став також місцем розстрілу людей різних національностей.

– Так. Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став братською могилою представників багатьох національностей, які мешкали в Україні. Тут відбувалися масові розстріли циган, військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, а також радянських підпільників, членів ОУН (зокрема, відомої поетеси Олени Теліги), душевнохворих, заручників, „саботажників“, порушників комендантської години та інших. У Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. осіб, дві третини з яких склали євреї.

– Коли з’явився перший пам’ятник на місці трагедії?

– У 1976 році радянська влада встановила тут пам’ятник, на якому було написано „Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру“.

Отже, лише за часів незалежної України почали споруджувати пам’ятники жертвам трагедії. Участь у цьому брали численні громадські організації та місцева влада. Тепер у Бабиному Яру та навколо нього налічується вже 30 таких споруд.

Сучасна українська держава гідно увічнює пам’ять про трагедію Бабиного Яру: відбулися масові заходи до її 70-річчя. І тепер ми вшановуємо 75-ті роковини. На рівні Верховної Ради України плянується проведення парляментських слухань, присвячених осмисленню науки цієї трагедії для сучасного та майбутнього України.

Таким чином, якщо підсумувати, державна влада України робить усе можливе для того, щоб пам’ять про трагедію, яка сталася 75 років тому на українській землі, не стерлася. Увага держави до трагедії Бабиного Яру, безперечно, сприятиме широкому обговоренню. Але найкращим пам’ятником жертвам Бабиного Яру є наша пам’ять.

Коментарі закриті.