Серед загиблих в польському президентському літаку в Смоленську 10 квітня 2010 року була українка Анна Валентинович, провідна діячка польської ,,Солідарности“.
А. Валентович народилася 15 серпня 1929 року в селі Сінне (нині Садове, Рівненської области) в селянській родині Любчиків. Їй вдалося закінчити чотири кляси сільської школи, коли в 1937 році померла мама і їй довелося тяжко заробляти, щоб вижити.
Під час Другої світової війни спочатку разом з польською родиною, для якої працювала, жила в околиці Варшави, вступила в члени Спілки польської молоді, почала активно боротися за права робітників, але за цю діяльність попала під нагляд спецслужб комуністичної Польщі. Їй загрожувало ув’язнення, але в 1952 році народила сина і це, до певної міри, її зберегло від в’язниці.
У 1996 році в результаті розшуків дізналася, що живе в Україні її найближча рідня і з того часу щороку відвідувала родину в Україні. В 1971 році А. Валентинович стала співорганізатором у створенні в Польщі вільних профспілок, за що її звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку, в процесі якого виникла незалежна профспілка „Солідарність“. Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення А. Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу. Після переговорів з комуністичнм режимом вимоги робітників було почасти задоволено, А. Валентинович і Л. Валенсу поновили на роботі.
Діяльність А. Валентинович для польського антикомуністичного руху була настільки важливою, що, як з’ясувалося вже останніми роками, за нею шпигували близько 100 співробітників органів безпеки, а у 1981 році плянувався замах на її життя. Була це енерґійна, відважна і талановита жінка. Вона зіграла саму себе у фільмі Анджея Вайди „Людина з заліза“. Так складалося, що у Польщі вважали саме її засновницею „Солідарности“. Після введення в Польщі воєнного стану 13 грудня 1981 року її засудили до позбавлення волі.
Вже після повалення комуністичного режиму вона все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху „Солідарність“, відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, від почесної пенсії, але прийняла з рук Президента США Джорджа Буша „Медалю Свободи“, а з рук Президента Леха Качинського – Орден Білого Орла.
Вічна їй пам’ять!