КИЇВ. – 24 грудня 2015 року видавництво і часопис „Критика“ та Інститут критики спільно з Програмою ім. Фулбрайта в Україні провели публічну дискусію „Гуманітарні науки в Україні перед викликами сучасного світу“. Дискусію відкрив професор Гарвардського університету, президент Наукового Товариства ім. Шевченка в США, головний редактор „Критики“ Григорій Грабович.
„Виклики перед наукою стоять у кожній країні. У чому специфіка української ситуації? Може, у тому, що питання реформи науки – це політичне питання. На моє переконання, деякі моменти за всю історію української незалежности так і не були сконфронтовані, і питання інституційних реформ в науці не звучало. Утім, саме питання інституцій є ключовим. Водночас постає і питання терапії, того шляху, який дозволив би вийти з кризи, і воно є також великою мірою політичним, бо якщо є політична воля, є й можливість змінювати ситуацію. Тож що ширшим є громадське обговорення і що більшим є тиск на нинішню політичну еліту, то імовірнішими є зміни“, – наголосив Г. Грабович.
Літературознавець Тамара Гундорова (Інститут літератури ім. Тараса Шевченка Національної Академії Наук України) зазначила: „Певною мірою сучасне суспільство відчуває розчарування у гуманітарних науках і збільшує запит на технічні дисципліни, інформаційні технології. Утім, це не знімає питання про місце гуманітарних наук у соціюмі. Якщо послухати радіо, подивитися на телебачення, почитати пресу, можна помітити, що питання науки зачіпають украй рідко. У нас мало аналітичних центрів, що складалися б з фахівців, які порушували б важливі питання і пропонували відповіді. Постає також проблема взаємодії між новопосталими і традиційними науковими інституціями“.
Політолог Катерина Смаглій (Інститут Кенана) наголосила: „Революція Гідности стала моментом своєрідного перевертання історії, коли науковці та інтелектуали здобули можливість долучитися до роботи різних груп, створених при Міністерстві освіти, Міністерстві культури тощо. Але, на жаль, мусимо констатувати, що зв’язок між публічними інтелектуалами й урядовими інституціями на сьогодні доволі слабкий. Ми маємо віце-прем’єра з гуманітарних питань, але навряд чи хтось може з певністю сказати, якою є гуманітарна стратегія нашої держави. Що ми як публічні інтелектуали можемо зробити у цій складній ситуації? Створювати аналітичні центри, які встановлювали б зв’язок між сферами науки і політики, збирали актуальні кількісні дані щодо того, що відбувається в гуманітарній сфері“.
Філософ і культуролог Олексій Панич (видавництво „Дух і літера“) у своєму виступі зазначив: „Наука як суспільний інститут потребує науковців трьох типів: креатори знань, поширювачі знань та організатори науки. Усі три – це типи науковців. Аби сумлінно виконувати всі три функції, потрібно розумітися на науці. Але це не означає, що всі в цій галузі мають бути насамперед виробниками нового знання. Коли міністерство виробляє критерії для науковців, орієнтуючись лише на представників першого типу, це здійснює руйнівний вплив на суспільні інститути освіти і науки. Є також питання специфіки дисциплін: не можна від фізика, філософа і фолкльориста вимагати однакової кількости наукових публікацій у міжнародних виданнях“.
Історик Кирило Галушко (Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова) зауважив: „Коли стикаєшся з проблемою взаємодії між громадськими просвітницькими ініціятивами та державними установами, то неважко помітити неефективність та забюрократизованість роботи цих установ. Неформальна комунікація з ними вкрай утруднена. Окрім того, далекою від ефективности є взаємодія деяких міністерств між собою“.
Соціолог й антрополог Тамара Марценюк (Національний університет „Києво-Могилянська академія“) привернула увагу слухачів до проблем конкретної наукової дисципліни: „Публічна соціологія передбачає певну відповідальність дослідника перед громадянським суспільством. Зокрема, я працюю над темами ґендерної рівности, які є дуже дражливими в офіційному дискурсі. Одначе після Майдану активізувалося громадянське суспільство, з’явився запит на соціологічні дослідження не лише в електоральній сфері (опитування громадської думки тощо), але й на більш інтерпретативні роботи, як-от, наприклад, ґендерні студії“.
Ваша думка