1 квітня, 2016

Віктор Мішалов розповів про феномен харківської бандури

Віктор Мішалов під час виступу. (Фото: Христя Колос)

ТОРОНТО. – 26 лютого в Ґалерії Канадської Української Мистецької Фундації відбулася доповідь відомого бандуриста-віртуоза, доктора музикології Віктора Мішалова про генезу та розвиток харківського способу виконавства на бандурі. Доповідь організувало Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді, представляла доповідача д-р Даґмара Турчин-Дувірак.

Д-р В. Мішалов добре відомий українцям усього світу як величезний ентузіяст бандурної справи, виконавець-віртуоз, удостоєний звання Заслуженого артиста України, невтомний організатор капель бандуристів – спочатку Канадської, а нещодавно і Торонтської, популяризатор бандури через документальні і відеофільми та численні авдіозаписи як сольної так і ансамблевої гри на бандурі.

Як розповів на початку виступу В. Мішалов, саме в процесі практичної діяльности йому вдалося зібрати величезний документальний матеріял, який врешті і заохотив до опрацювання і осмислення його в науковій праці, яку він захистив в 2009 році при Харківській державній академії культури. В. Мішалов опублікував 10 книг, одна з яких – „Харківська бандура” була презентована під час доповіді.

Як відомо, в практиці бандуристів усталилися два способи гри на бандурі – київський та харківський. Зрештою, обидва терміни не пов’язані з місцем їх походження (як відомо, на Київщині кобзарство взагалі відоме не було), а встановилися пізніше, внаслідок виконавської практики. Так званий київський спосіб є простіший: бандурист тримає бандуру прямокутно, дивлячись на струни, грає на приструнках правою рукою, а лівою – на басах. Харківський спосіб значно багатший: тут права рука оперує приструнками, а ліва – і басами, і приструнками. Бандурист тримає бандуру навскоси і на струни не дивиться (традиція від сліпих кобзарів). Однак, незважаючи на значно ширші темброві і технічні можливості власне харківської бандурної гри, на сьогодні майже повсюдно в Україні поширений київський спосіб, а харківський зберігся лише подекуди в діяспорі.

На багатому фактичному матеріялі д-р В. Мішалов переконливо висвітлив драматичну, а здебільшого і трагічну долю видатних продовжувачів і реформаторів харківської бандурної традиції, що, як сотні інших талановитих представників української культури, стали жертвами сталінського режиму. Ключова в історії харківської бандури постать – Гнат Хоткевич, письменник, драматург, композитор, режисер, дослідник, організатор культурного і політичного життя, та в першу чергу – геніяльний бандурист-реформатор, що відкрив нові небачені перспективи для традиційного народного інструменту.

Захопившися бандурою ще в 1890-их роках, Г. Хоткевич самотужки оволодів всіма секретами бандурного мистецтва, а потім, на основі народної традиції, розвинув гру на бандурі до рівня професійної концертної віртуозности. Записуючи та вивчаючи твори традиційного кобзарського репертуару, він одночасно вдосконалював інструмент та створював для нього нові сучасні композиції, що демонстрували напрочуд багаті колористичні та технічні можливості бандури.

За патріотичну діяльність Г. Хоткевича переслідувала царська і більшовицька влада. У 1938 році його заарештували і розстріляли. Арештували і знищили також більшість учнів Г. Хоткевича, яких йому вдалося виховати впродовж недовгої праці в Харківському музично-драматичному інституті. Ті з його учнів, яким вдалося втекти за кордон (Леонід Гайдамака, Григорій Бажул), продовжували плекати традиції харківської бандури вже в діяспорі. Сам В. Мішалов в 1991 році заснував Канадську капелю бандуристів, де виконавці грають на хроматичних бандурах харківського зразка методом Г. Хоткевича.

Яка перспектива відродження харківської бандури в Україні сьогодні? Як і щодо інших важливих культурних ініціятив, усе залежить від окремих ентузіястів. У справі бандури таким ентузіястом є власне В. Мішалов. Його заходами та при підтримці створеного в Харкові Фонду Хоткевича вже вдалося опублікувати цілий ряд важливих праць Г. Хоткевича. Серед них – унікальний підручник гри на бандурі, розвідки „Бандура та її можливості”, „Бандура та її репертуар”, „Бандура та її конструкція”, збірки творів Г. Хоткевича для бандури харківського типу та для капелі бандуристів, готуються до друку хрестоматія для бандури та інші праці Г. Хоткевича.

На закінчення виступу В. Мішалов виконав кілька композицій Г. Хоткевича. Остання з них – музична картина „Невільничий ринок в Кафі” – особливо зачарувала слухачів композиційною майстерністю, вишуканістю тембрових барв та багатством технічних засобів.

Справді, харківська бандура – це коштовний скарб української культури: його мусимо не лише зберегти для нащадків, а й плекати і розвивати в майбутньому.

Коментарі закриті.