20 січня, 2017

Від „Гайдамацької Січі“ до отаманів Холодного Яру

Садиба Володимира Вознюка в селі Цибулевому. (Фото: Микола Правда)

На свято Покрови 30 мешканців Кропивницького, організованих істориком-просвітянином Юрієм Митрофаненком, вирушили у подорож, щоб глибше пізнати рідний край, зрозуміти і відчути тих його захисників. Серед нас був і один із захисників Донецького летовища Євген Сушко.

Мандрівники відвідали Володимира Вознюка із села Цибулевого – людину цікаву й незвичайну. Уродженець сусіднього Чигирина, де все дихає історією, він осів у селі й викупив кілька покинутих хатин з метою створити заповідник „Гайдамацька Січ“. Мальовнича садиба оточена козацьким частоколом з викладеними камінцями і дерев’яними плашечками-стежечками. Квіти прикрасили стіни будівель (робота дівчинки з сусіднього інтернату) й подвір’я (захоплення дружини Люби).

Багато давньої кераміки знайдено на сусідніх полях, кілька давніх ступ і жорен, дивні інструменти‚ яким вже по тисячі років, камінці, про які він може довго розповідати. А ще тут є крамниця цілющих трав, курінь, вогнище для приготування козацької кулеші, величезний критий віз з різноманітним начинням і справжня козацька вежа з малиновим прапором та написом „Гайдамацька Січ“. Усе зроблене власними руками, цікаве, дихає українською старовиною.

З садиби відкривається горбиста і безмежна панорама. Поля, в осінню пору із зеленою озиминою, з одного боку обрамляє Чорний ліс з славнозвісним озером, у якому ні вчені, ні мандрівники досі не можуть визначити, якої ж воно глибини і чи є у ньому взагалі дно, з іншого – ледь мріє Чутянський ліс, що був прихистком для гайдамаків.

На цих просторах римляни, скити, сармати, Київська Русь, козаки залишили слід на цій землі і в крові. В. Вознюк годинами може розповідати про минуле, він ніби бачить перед собою ці народи, тих воїнів, їхній побутовий та історичний шлях. Деякі односельці знаходять на полях багато цікавого: один чоловік протягом певного часу знайшов 16 скитських мечів, інший – цілий згорток з бронзовою кінською збруєю дохристиянських часів.

В. Вознюк розробив туристичний маршрут від садиби через велику леваду до дивної скелі, до якої приїздять всілякі віщуни, аби набратися якоїсь, зрозумілої і відчутної тільки їм енерґії. Поряд – витоки річки Інгулець, а над скелею невелика місцина – Перунове капище, де давні українці молилися своїм тодішнім богам. Є тут і невеликий художній музей, і так звана „Скитська катівня“, і криниця трьох бажань, і безліч усього цікавого й загадкового, що осягнути і зрозуміти за один приїзд неможливо.

Камінь на місці хати отамана Пилипа Хмари.

Камінь на місці хати отамана Пилипа Хмари.

Село Цвітне було відоме своєю керамікою. Нині цей промисел фактично зник, але це село ще й мала батьківщина одного з найвідоміших отаманів Холодного Яру Пилипа Хмари. На місці, де колись стояла його хата, тепер пам’ятний камінь. А про минуле свідчить племінник отамана Юрій Хмара, який живе поряд:

„Коли дядько Пилип повернувся з Першої світової війни, мій батько ще був підлітком. Повернувся він з трьома Георгієвськими хрестами. Родина у них була бідна, але червоної влади ніхто не сприймав. Дядько Пилип організував чималий кінний загін. Коли їхали селом, то дуже гарно співали. Якщо червоні і забирали щось у людей, наші хлопці відбивали і повертали награбоване. Їх тоді усі дуже підтримували. Постачали харчі, коней, усе необхідне. Дядько Пилип відзначався тим, що умів з коня рубати шаблями двома руками. Він таким чином прокладав дорогу своєму загонові у критичних ситуаціях. Коли уже більшовики почали підпирати, вони хотіли прорватися за Дніпро до армії УНР, не з першого разу, але їм вдалося прорватися, але дядька Пилипа червоні поранили і він десь зник у плавнях Дніпра. Кінь потім, кажуть, вернувся. Його могили ніхто не знає. Мій батько, боячись репресій, виїхав із села на Донбас, і тільки через кілька десятків років повернувся у село. Нам він переповів усе це аж тоді, коли я був дорослим, попередив, щоб ніде не проговорився. Уже за незалежної України до нас приїхав письменник Роман Коваль, який потім написав не одну книжку про холодноярських отаманів. Батько мій тоді ще був живий. Тоді вже ми все розповідали відкрито. Самі ж потім, звісно, з допомогою односельців, поставили і цей камінь пам’ятний. Зараз діти зі школи приносять квіти, приїздять з інших міст, як оце ви приїхали“.

Ю. Митрофаненко вважає, що слід започаткувати і активно пропаґувати окремий туристичний маршрут „Холодноярськими стежками Приінгулля“, адже сам Холодний Яр‚ хоч і знаходиться на Черкащині, але чи не більшість отаманів того часу народились і діяли саме у цьому краї. Це і Микола Кібець-Бондаренко (діяв у районі Цибулевого), і Ларіон Завгородній (Новомиргородщина), Кость Блакитний-Пестушко (Петрово, Олександрія), Герасим Нестеренко-Орел (Компаніївщина), Андрій Гулий-Гуленко (Новоархангельськ), Василь Кваша (Новоукраїнський), і ще кілька десятків менш відомих. Тож не дивуймося стійкості нинішніх захисників України. Вони мали гідних попередників.

Кропивницький‚
Кіровоградська область

Коментарі закриті.