28 жовтня українська громада, приятелі, друзі, пластуни і члени управи та дирекції Українського Музею у Ню-Йорку, у похоронному заведенні у Менвіл Ню-Джерзі, а згодом на цвинтарі св. Андрія Первозваного у Савт-Бaвнд-Бруку прощали милого і добросердного Миколу Дармохвала, який помер 24 жовтня.
Він не мав щастя пережити безжурне дитинство на рідних землях. Це був жорстокий час Другої світової війни, тож у повоєнні роки він виростав у таборі для втікачів у Байройті, де ділив долю з батьками і сестрою Мартою. На восьмому році життя, у 1949 році, з батьками еміґрував до США. Батьки оселились у Ню-Йорку. Батько Володимир Дармохвал відкрив українську крамничку „Веселку“, у якій можна було придбати українські газети, випити кави. „Веселка“ збереглася й донині як добрий ресторан у Ню-Йорку.
М. Дармохвал завдяки батькам здобув вищу освіту‚ став дбайливим і солідним працівником у відомій фірмі „Джансон енд Джансон“, де в останні роки був старшим директором‚ відповідальний за комп’ютерну систему. За свою віддану і взірцеву працю був нагороджений окремою грамотою.
Після виходу на пенсію заснував свою неприбуткову комп’ютерну фірму і допомагав нашим науковим установам та науковцям. Був взірцевим пластуном, членом куреня „Хмельниченки“ і ветераном американської армії. Брав активну участь в українській громаді і жив життям громади. Був разом з дружиною Зоряною Гафткович жертводавцем на українські громадські, релігійні, наукові цілі, зокрема на Український Музей.
М. Дармохвал і З. Гафткович – довголітні члени Українського Музею, а Зоряна – член управи-скарбник музею. У 2011 році М. Дармохвал був обраний головою Українського Музею в Ню-Йорку. На жаль, через стан доров’я йому не вдалося повністю завершити намічені пляни. Він був приневолений відмовився від дальшого керівництва музеєм. М. Дармохвал з своєю сестрою Ларисою в Україні написав два томи спогадів про батька – В. Дармохвала.
М. Дармохвал мужньо, при відданій допомозі дружини, боровся за своє здоров’я. Поволі він відходив у вічність, де вже немає болів і турбот.
Відхід М. Дармохвала у Божу вічність болячо сприйняли дружина Зоряна, сестри Марта і Лариса в Україні, ближча і дальша родина, близькі приятелі і друзі. Після Панахиди промовляли його близький друг д-р Роман Воронка, колишній голова музею проф. Ярослав Лешко, директор музею Марія Шуст, колишній член управи, автор цих рядків, а Українські Американські Ветерани на цвинтарі відали військовий салют.
Хай гостинна американська земля буде йому легкою!