18 листопада, 2016

Відійшла д-р Іванна-Марія Мірчук-Ратич

Відійшла від нас д-р Іванна Марія Мірчук-Ратич, дружина покійного Олега Ратича та мати покійної Юліяни й улюблена учителька учнів Української гімназії в Байройті. У смутку залишилися шваґер Ростислав Ратич з дружиною Галею та їхні діти Надя, Христя, Роман з дружиною Олесею та дітьми Миколою й Анею, Талею з чоловіком Ігорем і дітьми Юліяною, Катериною, Івасиком і племінниками Дарією і Василем.

І. Мірчук народилася 12 червня 1926 року у Відні, в родині д-ра Івана Мірчука та Марії фон Голобек. Початкову та гімназійну освіту одержала в Берліні, вивчаючи англійську та французьку мови. Зі закінченням Другої світової війни вона опинилася в Байройті. З ініціятиви д-ра Костя Кисілевського, Василя Ратича, д-ра І. Мірчука й інших в українському таборі створилася Українська таборова гуманітарна гімназія, де вона вчила англійської мови. І. Мірчук була перекладачем у Таборовій управі „Леопольд Касерне“ та включилась в освітньо-харитативну працю, щоб допомагати біженцям. Американці хотіли вислати біженців до табору біля чеського кордону і тоді – на „родіну“. А що в СРСР їм загрожувала Сибір, вони не знали. І. Мірчук з таборовою радою поїхала до американців, щоб зупинити репатріяцію. Американці обстоювали, що мусять виконати наказ. У розпачі І. Мірчук подалася до заслуженого та високо-ідейного англійця Кендза, якого знала раніше. Вона переконала його, що не можна репатріювати старих, хворих людей і малих дітей, коли вже приходить зима. Кендз поїхав з нею до американського командира, який погодився відкласти репатріяцію до весни. І. Мірчук врятувала Український табір „Леопольд Касерне“ в Байройті від репатріяції.

При кінці 1949 року табір у Байройті було зачинено, родина Мірчуків опинилася у Мюнхені. Д-р Іван  Мірчук зайнявся організуванням Українського Вільного Університету, а Іванна Мірчук студіювала в Людвік-Максиміліянському університеті, який закінчила докторатом. В Мюнхені вона працювала в Злученому Українсько-Американському Допомоговому Комітеті та одружилась з д-ром Олегом Ратичем. Після шлюбу вона прибула до Америки і стала на працю в УККА. Згодом почала вчити німецьку мову та літературу в Ратґерс-університеті, де стала повним професором і була членом ради професорів цього університету. Народилась доня Юліяна, але на студіях у Німеччині її зустріла незавидна доля.

І. Мірчук-Ратич є автором публікацій про сучасну німецьку літературу та перекладу творів експресіонізму. За свою працю вона одержала від Інституту Ґете „Certificate of Merit”, нагороду Ліндбека за видатне навчання, і Німецько-Американську премію дружби „Friendship Award”.

І. Мірчук-Ратич була секретаркою міжнародної Ліґи жінок на еміґрації, членом Головної управи Об’єднання Українських Жінок під головуванням Ольги Павловської, членом 65-го Відділу СУА в Ню-Бранзвику, Ню Джерзі, була вибрана до Головної управи і стала почесною членкою СУА та довголітнім членом та спонзором Українського Музею в Ню-Йорку. Вона брала участь у конґресі Світової Федерації Українських Жіночих Організацій і працювала зі Світовою Організацією Матерів.

І. Мірчук-Ратич була співавтором і співредактором книжки „Байройтські спомини з юних днів, днів весни 1945-1950“, якої я був співавтором і головним редактором. Коли вона була ще здорова, кожного року приїжджала на зустріч байройтців на Союзівці.

Коли І. Мірчук-Ратич почала хворіти, шваґер Ростислав і його дружина Галя забрали її з Фльориди до себе. В той час Галя з родиною вже доглядала хворого Р. Ратича. І. Мірчук-Ратич померла 5 вересня. Вічна її пам’ять!

Коментарі закриті.