ЧИКАҐО. – Український Національний Музей 8 січня відкрив виставку пам’яті видатного українського мистця, графіка Богдана Сороки з участю найближчої родини художника – дружини Люби, доньки Соломії та її чоловіка Артура Ґріна. У Чикаґо Б. Сорока мав багато друзів, при цьому неодмінно запрошував їх до Львова, в Карпати, до своєї хати. Радів за своїх учнів, які приходили на виставки до „пана Богдана”, розпитував про життя-буття на еміґрації, уважно слухав, похитуючи головою, розраджував по-батьківськи.
У 2010 році, також на різдвяні свята, відкрив виставку, яку запропонувала організувати група молодих приятелів музею. Від того часу тримав руку на пульсі музейного життя, обіцяв бути знову, але несподівано відійшов у кращі світи 8 квітня 2015 року, у Ряшеві (Польща).
„Дрогобич, церква св. Юра 1659-1666“ (лінорит‚ 2000).
Незвичайна доля судилася Б. Сороці. Український художник-графік, перший завідувач катедри промислової графіки Львівської академії мистецтв (1993-1996) належав до покоління мистців-„шестидесятників“. Він народився у 1940 році у тюрмі Бриґідки у Львові, де була ув’язнена його мати Катерина Зарицька, членкиня ОУН, зв’язкова Романа Шухевича, донька видатного математика Мирона Зарицького. Понад 30 років в’язнем радянських таборів був і його батько Михайло Сорока, учасник українського руху опору, член ОУН, організатор спротиву в’язнів „ОУН-Північ“.
Б. Сорока у 1964 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. За освітою – кераміст. Від 1964 до 1993 року працював у Львівському художньому комбінаті живописцем-монументалістом. Створив графічні ілюстрації до творів Лесі Українки, Романа Іваничука, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Івана Кошелівця.
„Музика і Ангели“ (лінорит‚ 2013)
У 1972 році КҐБ порушило кримінальну справу проти Б. Сороки. У книзі „Спогади” (Львів. „Сполом“, 2014) він пригадував, як у лютому 1969 року поїхав до Києва, де перебувала у відрядженні його наречена Люба. Зупинився у Івана Світличного, маючи для нього передачу від В’ячеслава Чорновола. „Серед іншого Іван Світличний показав мені збірку віршів Ігоря Калинця „Відчинення вертепу“. Сказав, що ця збірка готується до друку на Заході, і попрохав зробити до неї ілюстрації. Я був заскочений. Я ніколи серйозно не займався графікою, навіть не уявляв собі, що зможу робити якісь ілюстрації. Зі страхом узявся читати. Вірші захопили мене, відкрився цілий світ цікавих образів, про які я й не думав ніколи“.
„Музиканти“ (лінорит‚ 2011)
Б. Сорока виконав сім ліноритів „Фолкльорні мотиви“ до книги І. Калинця „Поезії з України“, що побачила світ у Лондоні. Як наслідок‚ був офіційно заборонений. Національний мистець продовжував творити у техніці чорно-білого, а згодом кольорового лінориту. Його графічна енциклопедія увібрала в себе його чування – „Українська мітологія“, „Купальські забави“, „Похід ґномиків“, „Архітектура Львова“, „Страсті Христові“, „Символи та емблеми“. У їх народженні присутні знакові процеси у самій державі.
Вже через 10 років мистця знайшли нагороди престижних міжнародних виставок, зокрема у 1989 році друга премія Міжнародного конкурсу екслібрису (Вільнюс), у 2006 році – перша премія на виставці-конкурсі ім. Георгія Якутовича (Київ), у 2009 році – медаля на XIII міжнародному бієнале малої графічної форми і екслібрису у Острові Великопольському (Польща).
„Спогади“ Б. Сороки розповідають про родину, мандри, людей і Евромайдан з „Небесною сотнею“. Читаючи книжку, відкриваєш ніби незнану країну. Залишки совєтських реалій продовжують залишатися у присвоєнні звань „заслужених“ і „народних“, у приналежності до різних спілок, де можна мати певні блага за послуги, від котрих важко відмовитися. Коли у Києві відбувся з’їзд художників України, у складі львівської делеґації поїхав до столиці і Б. Сорока. „Мене у Києві зустріли друзі-графіки, з якими я довго не бачився. Довідавшись, що я без звання, здивувалися і пообіцяли негайно мені це зробити, на що я відповів, що якраз збираюся з цього приводу виступити, бо ми повинні відмовитися від цієї азійщини”, – згадував Б. Сорока.
Він створив катедру промислової графіки у Львівській академії мистецтв. Колекціонер старожитностей, чи не єдиний в Україні, зібрав унікальну колекцію гуцульських свічників-трійць, перетворивши своє помешкання на музей.
Б. Сороку звільнили у 2001 році з посади завідувача катедри, про що він написав: „Мене викидають з академії”. Причина – не погодився ставити оцінку, яку вимагали.
Поет І. Калинець написав у пам’ять друга: „Він завжди був принциповим, навіть до певної міри жорстким. Адже коли бачив, що люди роблять щось не те, він про це говорив відверто й прямо, а не ховався. В усякому разі за те, що він звинувачував інших в корупції чи недобрих справах, його часто не любили. Такі люди почали його уникати. Вони боялися того, що він може собою представляти. Очевидно, був нетерпимий до брехні й нещирості в мистецькому світі, тому й протестував проти цього”.
Б. Сорока зупинявся завжди у своєї дочки Соломії в Дітройті, а зимового ранку, приїхавши до Чикаґо на автобусну станцію, вирішив нікого не турбувати. Дорогу з центру міста до музею пройшов за годину часу, маючи наплечник з книжками, долаючи скляні лабіринти хмародерів. „Тут все просто, це не Карпати, де стежки ведуть до неба”‚ – сказав майстер. Не хочеться вірити, що цього разу він вже не повторить свій маршрут, прокладений на мапі Чикаґо.
Він виховав дітей та онуків в любові до України і мистецтва. 10-літній онук Антон Ґрін, який проживає в США, знявся в українському фільмі „Поводир“, дочка Соломія – відома скрипалька.
Виставка Б. Сороки включає різні за тематикою та технікою виконання твори, написані в гармонії з світом, який він любив. У програмі вечора під час відкриття звучали улюблені клясичні твори художника у виконанні відомих американських музикантів С. Сороки (скрипка) та її чоловіка А. Ґріна (фортепіян).
Ваша думка