КИЇВ. – 23 березня у приміщенні будинку „Смолоскипа“ відбулася презентація щоденника засновника, багаторічного керівника й надхненника видавництва „Смолоскип“ Осипа Зінкевича. У презентації взяли участь директор видавництва Ростислав Семків, Василь Овсієнко, директорка книгарні „Смолоскипа“ Ольга Погинайко та гість зі США, журналіст, фотограф, ведучий телепрограми „Вікна в Америку“ Петро Фединський.
Відкриваючи презентацію Р. Семків підкреслив важливість цієї книжки передусім для молоді: „Ми довго чекали, поки Осип Зінкевич зважиться її опублікувати, адже щоденники – це завжди приватні записи, це те, що від початку пишеться для себе, пишеться, вочевидь, для того, аби побачити себе колишнього у порівнянні з собою теперішнім, і в принципі не пишеться для того, щоб його публікувати“.
Попри це, на його думку, кожен, хто веде щоденник, розуміє, що рано чи пізно ці записи можна буде прочитати, що вони можуть мати вагу ще для когось, можуть бути цікавими і корисними. Р. Семків підкреслив, що працівники „Смолоскипа“ були дуже зацікавлені, щоб почитати щось із „карколомно пригодницької біографії О. Зінкевича“. Він також наголосив, що у щоденнику автор нічого не змінював‚ тому маємо перед собою, з одного боку, своєрідний, цікавий особистісний сюжет, а з іншого – документ цілої епохи.
Р. Семків передав слово П. Фединському, котрий був безпосереднім учасником багатьох описаних у щоденниках подій. Він здійснив повний переклад „Кобзаря“ Тараса Шевченка англійською мовою. Та у щоденниках він з’являється ще молодою особою: 23 листопада 1973 р. записано „зустрічався з Андрієм Ф., він мене познайомив зі своїм молодшим братом Петром, дуже гарні хлопці“.
Виступає Петро Фединський, поруч – директор „Смолоскипа“ Ростислав Семків. (Фото: „Смолоскип“)
П. Фединський розпочав свою розповідь із зізнання, що раніше фактично нікому про свою діяльність у „Смолоскипі“ не розказував, аж поки О. Зінкевич не згадав про це у своєму щоденнику. Перш за все тому, що довколишнім і не слід було про це знати, а також тому, що сам О. Зінкевич – це людина, яка працювала поза сценою, і йому важливо було, щоб справа була зроблена.
П. Фединський пригадав обставини знайомства, побіжно згадані у щоденнику і розповів, як О. Зінкевич спонукав його до написання „підручника кур’єра, як бути „шпигуном” („Правила доброї поведінки“ уміщені в додатках книжки), як він та його брат Андрій за дорученням „Смолоскипа“ їздили до Юґославії, Болгарії, Польщі, а також як він брав участь у з’їзді Світової асоціяції психіятрів 1977 року в Гонолулу, котрий засудив радянське зловживання психіятрією.
„Ніколи ніхто не бачив, щоб Зінкевич попадав у депресію, – зазначив П. Фединський. – Але він мав її. І він мені розповів і також у щоденнику описує, як він вийшов з тюрми, на кордоні Франції і Німеччини, ішов страшний дощ, і він пише, що думав покінчити з собою. Але раптом у цій зливі з’являється трактор. Звідки той трактор узявся, він не знає. Мені здається, що тоді він набрав якусь надзвичайну духовну силу, яка його не покидає по сьогоднішній день“.
П. Фединський також розповів про манеру роботи О. Зінкевича, наголосивши на його почутті відповідальности, працьовитости і сумлінности. Щодо „політичних партій“ (ідеться про різні гілки ОУН), то О. Зінкевич уважав, що там є „великих слів велика сила, і більш нічого“ (власне, це добре видно із вміщеної у додатках книжки його статті „Епідемія закликів“). Також відзначив П. Фединський дружину автора Надію, яка розуміла, що він робить і чому він робить, і без чиєї підтримки всього цього, можливо, і не було б.
У своєму виступі В. Овсієнко зазначив: „Це було наче за дзеркалом. Ми з цього боку щось робили, а він з того боку“. Його особливо здивувало, що вже 3 серпня 1976 року О. Зінкевич знав, що буде створюватися Українська Гельсінкська Група (УГГ), адже на той момент ще тільки між собою про це говорили. А вже 17 листопада відбулася та знаменита розмова по телефону з Миколою Руденком. Про неї В. Овсієнкові розповідав сам М. Руденко: „Він передбачав, що телефон йому відключать, але, мабуть, каґебістам було так цікаво, що вони цю півгодинну розмову не виключили, дослухали до кінця“. І тоді з ініціятиви О. Зінкевича було створено Закордонне Представництво УГГ під назвою Комітет Гельсінкських Ґарантій для України.
В. Овсієнко також приніс і передав „Смолоскипові“ деякі документи з архіву, в яких ідеться про те, що ще з 1956 року було створено Український Олімпійський Комітет в екзилі, який домагався самостійної участи України в Олімпійських іграх, передав доповідну записку КҐБ до влади про „злочинну діяльність“ О. Зінкевича і його комітету.
В. Овсієнко розповів, що в 1974 році у Мордовії мав кілька розмов із Данилом Шумуком, і той згадував видані в „тамвидаві“ „Смолоскипом“ його спогади („За східним обрієм“), зокрема що цю книжку йому показували під час слідства, він її переглянув, там було багато приміток, але авторського тексту не було порушено. Д. Шумук був тим задоволений.
У своєму виступі О. Погинайко зазначила, що вона дуже рада з виходу цієї книжки, бо була однією з тих, що читали її ще в рукописі і пропонували О. Зінкевичеві її публікувати. Вона зачитала декілька уривків і зазначила, що деякі моменти їй особливо цікаві, бо дотичні також до історії її власного роду. Вона наголосила, що „дух руїни“ не був властивий О. Зінкевичеві, бо як видно із описаної в щоденнику його дружби з Андрієм Бандерою або захисту Юрія Шухевича, для нього на першому місці була людина, а не ідеологія.
О. Погинайко завершила свій виступ словами: „У одному зі своїх записів пан Осип пише про бациль „Смолоскипа“, роздумуючи, чи запалить він колись нові покоління. Цей бациль справді існує, це сам Осип Зінкевич, бо саме він, його приклад уже багато років надихає творчу молодь на нові справи, спонукує рухатися вперед“.