11 серпня, 2016

Вчитель ростив українців

Яків Козуля

В Україні незалежність й досі квола через те, що було надто мало людей, які власним прикладом і щоденною працею пробуджували національну, духовну сутність інших. У колишньому Кіровограді таким прикладом був учитель Яків Козуля.

„Десь в кінці 1950-их років у нашій сільській школі, та й в селі Устинівці було дуже бідно, злидні лізли з кожного кутка, – розповіла вчителька Таміла Коваленко. – І ось заходить до нас у клясу новий учитель української мови і літератури. Красивий, стрункий, у вишиванці, мова у нього була чиста, мелодійна, бездоганна. Він став для школярів ідеалом, не шкодував сил і часу для дітей, вів літературний гурток, де діти випускали газету і альманах „Пролісок”, разом зі школярами ставив на сцені „Мавку”, „Назара Стодолю”, „Наталку-Полтавку”. До всього він мав ще й акторські здібності, чудовий голос, очевидно, в молодості одержав театральну підготовку. Любов до української літератури, культури, була в нього природною, органічною, тому він легко захоплював дітей, які тонко відчувають найменшу фальш. І самим фактом цієї любови він творив навколо себе Україну, відкривав її для дітей, вводив дитячі душі в український всесвіт, як у храм, і вони вже ніколи пізніше не могли й не хотіли зраджувати цієї святости“.

Т. Коваленко на все життя запам’ятала їхній літній піший похід з села на могилу Тараса Шевченка в Каневі. Я. Козуля був вимогливий і безжальний до всього, що суперечило його принципам. Коли пізніше Т. Коваленко завітала до Я. Козулі, на портретах у його квартирі не могла пригадати дівчину у вишиванці і вінку. Вчитель суворо зауважив: „Свою культуру треба знати!“

То була поетеса Олена Журлива, тепер її ім’ям названо Кіровоградську середню школу ч. 3, якій багато років віддав Я. Козуля. Т. Коваленко, повернувшись до Кіровограда, пішла працювати до цієї школи і частенько запрошувала вчителя на зустрічі до своїх учнів. Особливо вирізняло його ставлення до української мови. Всупереч тодішнім тенденціям, він відверто заявляв старшоклясникам: „Якщо ви повернетесь з армії і звертатиметесь до мене російською мовою, я з вами говорити не стану”.

Учень Я. Козулі, відомий у Кіровограді мистець і громадський діяч Юрій Любович характерною ознакою вчителя вважає іронічність. Ю. Любович пригадує, як на випускному вечорі він, золотий медаліст, виголосив вдячне слово школі російською мовою. І пам’ятає репліку Я. Козулі: „Навіть малайці мають свою рідну мову і поважають її”.

Я. Козуля не мав жодних відзнак і звань. Все життя був просто учителем, просто учителем і помер. Поховали його у вишиванці. Першою пішла з життя його дружина Лідія. „Це була рідкісна пара – гармонійна, красива, духовно близька, – згадує Т. Коваленко. – Коли померла дружина, почав згасати і вчитель. Позачилися й матеріяльні злидні. Доводилося продавати деякі речі, в тому числі книги. Це було дуже боляче“.

Вчитель залишив по собі добру пам’ять, вдячних учнів, гарних синів, витворив у душах багатьох вихованців частинку українського світу.

Кіровоград

Коментарі закриті.