ТОРОНТО. – 20 листопада 2015 року Наукове Товариство ім. Шевченка разом з Українсько-Канадським Дослідчо-Документаційним Центром організувало доповідь про страшні події Голодомору та їх наслідки у новому аспекті. Доповідь відбулася у приміщенні Центру при Інституті св. Володимира, а доповідачем був докторант з психології при Карлтон-університеті в Отаві Брент Безо (доповідь була виголошена англійською мовою).
Представляючи доповідача, ведучий вечора Мирослав Іваник наголосив, що Голодомором в аспекті колективної психологічної травми Б. Безо займається від 2009 року, відколи закінчив Саскатунський університет. Саме на цю тему він захистив маґістерську працю при Університеті в Отаві, має низку публікацій, був нагороджений дипломом та медалею за видатні наукові досягнення.
З результатами свого дослідження про довгостроковий вплив Голодомору на нащадків в Україні Б. Безо познайомив велику громаду зацікавлених слухачів.
Б. Безо розпочав з пояснення поняття психологічної травми. Є індивідуальна травма, що стається після особистого пережиття прикрої події. Є також травма колективна, яку переживає громада, суспільство, нація внаслідок геноциду, війни чи іншої великої катастрофи. Б. Безо переконаний, що такою катастрофою став для українців Голодомор-геноцид, свідомо організований більшовиками Москви з метою винищення української нації. Травматичні наслідки цього ми спостерігаємо в українському суспільстві і сьогодні.
Психологи дослідили, що найбільш довгостроковий та жорстокий ефект травматична подія має на дітей. В українському контексті мова йде про тих, що стали свідками Голодомору у восьми-дев’ятилітньому віці.
Матеріялом для конкретного дослідження наслідків Голодомору в українському суспільстві стало опитування 15 українських родин з різних областей України, найстарше покоління яких особисто пережило Голодомор. Кожна родина була представлена трьома поколіннями: перше – дід‚ бабуся, друге – їхні діти (син‚ донька), третє – онуки, усі дорослі.
Опитування виявило такі спільні емоційні характеристики: страх та очікування іншого геноциду, іншої масової травматичної події, а, як наслідок, соціяльна апатія, небажання публічно висловлюватися, сум та жаль, що зміюються з поколіннями: у найстаршого – жаль за втраченими батьками, у середнього – жаль через те, що не знали бабусю-дідуся, у наймолодших – більш загальний сум; сором почуватися українцем, бо українці були проголошені ворогами радянської влади; гнів через заподіяну кривду при згадці про Голодомор.
Одна з найхарактерніших рис тих, що пережили Голодомор – і це можна перенести на все українське суспільство, – величезна пошана, навіть схиляння перед хлібом, їжею, і тенденція до надмірного запасання харчами, як запобіжного заходу перед ймовірністю чергового Голодомору.
Загалом, на національному рівні, вважає Б. Безо, Голодомор спричинив величезні втрати. Це втрата мільйонів українського населення, втрата родинної власности та спадщини, масове зубожіння та втрата традиційного укладу життя. Це і втрата української ідентичности, мови та культури, коли внаслідок масового вимирання цілих районів та областей влада заповнювала спустошілі землі переселенцями з Росії, а тим, що вижили, вбивали в свідомість комплекс меншевартости.
Врешті, підсумував свої спостереження Б. Безо, ті неґативні явища, які бачимо в сучасній Україні – корупцію, масовий алькоголізм, підвищену аґресивність серед підлітків, високий рівень смертности серед дорослого населення та інше – є довгостроковими наслідками колективної травми, пережитої українським суспільством внаслідок Голодомору 1932-1933 років.
Доповідь Б. Безо викликала неоднозначну реакцію слухачів, що знайшло відображення у їхніх запитаннях. Зокрема, чи дає вельми обмежена база даних – лише 15 родин, всього 45 учасників опитування, – достатні підстави для подібних ґльобальних узагальнень? Також, згадані неґативні явища (корупція, алґкоголізм тощо) спостерігаються в сучасному українському супільстві не лише в східній Україні, що пережила Голодомор, а й у західних областях, де Голодомору не було. Врешті, чи справедливо все це списувати лише на Голодомор, адже лише за минуле століття Україна пережила і багато інших ґльобальних катастроф, таких як дві війни, колективізація, сталінський терор проти української інтеліґенції, совєтизація західньої України, врешті, Чорнобиль?
І все-таки, головна теза доповідача про те, що Голодомор для українців став ґльобальною трамвою, наслідки якої даються взнаки і сьогодні, видається справедливою. Зрештою, чи не підтверджують її недавні дослідження вчених про зміну генетичного коду особи внаслідок пережитого голоду? В усякому разі, доповідь Б. Безо виявилась надзвичайно цікавою і заохотила до майбутніх досліджень. Усвідомлення Голодомору як колективної травми українців, безперечно, допоможе краще зрозуміти проблеми сучасного українського суспільства, а, може, сприятиме і їх подоланню.
Ваша думка