15 вересня Ініціятивна група „Першого грудня“ видала Звернення до eвропейської громадськости.
Майже кожному великому історичному потрясінню у Европі передувала втома. Втома від сумління. З особливою жорстокістю це правило увиразнилося в ХХ ст. Ця трагічна закономірність відбирає право мовчати тепер, коли невпевненість знову запанувала в Европі.
Навколо оптимістичних перспектив Европейського Союзу зійшлися хмари економічних труднощів і соціяльної тривоги. На дорогах з’явилися сотні тисяч біженців з інших земель. Вибух терору підірвав спокій досі найбезпечніших місць. Колективні проблеми стали для багатьох дратівливим подразником.
Втома від безупинного потоку загроз була очікуваною. Проте й сама вона стала небезпекою: втома викликає моральне збайдужіння, в стані якого легко піти на компроміси з правдою. Саме тому Европою шириться політичний популізм з його простими відповідями на складні запитання. Саме так посилюється ксенофобія і шовінізм як захист від чужинців. Саме так зростає бажання сховатися від проблем, уникнути додаткової відповідальности, замкнутися у власній втомі. Це називається самоізоляцією.
Розгорнута Росією війна проти України, окупація Криму, збройне втручання на Донбасі, десятки тисяч жертв, півтора мільйона внутрішніх біженців належать саме до тих проблем, від яких eвропейський обиватель хоче сховатися за власною втомою. Щоденні російські диверсії, провокації і шантаж перестали вражати частину eвропейського політикуму. Вони вже звикли до цієї війни. Рутина притупляє емпатію. Байдужість урівнює жертву та аґресора.
Але війна Росії проти України триває. Аґресія продовжується.
Одночасно в Україні відбувається драматична боротьба нового зі старим – і ця боротьба не ґарантує блискавичної перемоги, бо її миттєво не сталося в жодній европейській державі. Люди гинуть щодня, а війна йде повільно, вона виснажує. Саме тому втома Европи – це найбільший союзник аґресора, який зі зброєю в руках порушує цивілізований світоустрій.
„Втомитися від України“ і закрити очі на злочини Росії в Україні та повернутися до звичайного ведення справ з Кремлем виглядає гидко правдоподібним рішенням. Але це страхітливий самообман. Життя в Европі змінилося. Однією із головних причин є відновлення зовнішньої аґресії на цінності, сенс і спосіб европейського життя. Жодна спроба сховатися у власній оселі не поверне колишнього спокою.
У час, коли об’єднана Европа все таки намагається віднайти точку опори, цим зверненням ми, представники різних держав, закликаємо европейських політиків та громадськість знайти інтелектуальні і моральні сили, щоб не допустити так званої „втоми від України“ і спокуси умиротворення російського аґресора. Ця недуга означатиме лиш одне – втому від самих себе, власних цінностей, самої ідеї братньої Европи.
Закликаємо всіх мислячих людей нашого спільного европейського простору виявити солідарність і знайти мужність, щоб виступити супроти викликів самоізоляції, ксенофобії та популізму, які здатні розтерзати Европу.
Єдиним орієнтиром, який може вберегти Европу від помилок чи малодушности, є етичний вибір, а отже, дотримання цінностей, які власне й сформували европейську цивілізацію. Такий етичний вибір повинен передбачати перевагу вартостей свободи і верховенства права над аморальними компромісами „реальної політики“, перевагу колективної солідарности і взаємної підтримки всупереч самоізоляції, перевагу ідей побудови об’єднаної Европи над локальними союзами інтересів та амбіцій.
„Втома від України“ – це метафора. Вона також стосується ставлення до всієї іншої Европи, яка, попри географічну близькість, залишається ментально нерозпізнаною для короткозорого Заходу. Багато залежить від самих держав цього реґіону – від підзвітности та ефективности їхніх влад та зрілости суспільств. Але Европі треба докласти зусиль для розпізнання цих „забутих“ народів.
Етичний вибір повинен передбачати включення України у ментальну карту Европи. Така інклюзивність стосується й Грузії, Молдови та, зрештою, й всіх держав Східної Европи, чия присутність в рамках Европейського Союзу повинна раз і назавжди стати буквальним політичним і духовним фактом.
Европа не може сховатися від самої себе.
Найдужче Европі треба остерігатися втоми від сумління, втоми від самої себе.
Не біймося майбутнього. Творімо його разом.
Звернення підписали:
Вітаутас Ландсберґіс, перший Глава відновленої Литовської Республіки; Валдас Адамкус, Президент Литовської Республіки (1998-2003, 2004-2009); Александр Кваснєвський, Президент Республіки Польща (1995-2005); Альґірдас Саударґас, Міністер закордонних справ Литовської Республіки (1990-1992, 1996-2000); Пятрас Вайтєкунас, Міністер закордонних справ Литовської Республіки (2006-2008); Аудронюс Ажубаліс, Міністер закордонних справ Литовської Республіки (2010-2012); Антанас Валіоніс, Міністер закордонних справ Литовської Республіки (2000-2001); Малкольм Рифкінд, Міністер закордонних справ (1995-1997) і Міністер оборони (1992-1995) Великої Британії; Уффе Еллеман-Єнсен, Міністер закордонних справ Королівства Данії (1982-1993); Юрі Луйк, Міністер закордонних справ (1994-1995) і Міністер оборони (1999-2002) Естонії; Йон Бальдвін Ганнібальссон, Міністер закордонних справ Ісландії (1988-1995); Карел Шварценберґ, Міністер закордонних справ Чеської Республіки (2007-2009, 2010-2013); Адам Міхнік, засновник і головний редактор „Газети Виборчої“; Адам Ротфельд, Міністер закордонних справ Республіки Польща (2005); В’ячеслав Брюховецький, почесний президент Національного університету “Києво-Могилянська академія“, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Богдан Гаврилишин, член Римського клюбу, один із засновників Всесвітнього економічного форуму в Давосі, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Кардинал Любомир Гузар, Верховний Архиєпископ-емерит Української греко-католицької церкви, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Іван Дзюба, колишній дисидент, літературознавець, академік Національної академії наук України, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Євген Захаров, колишній дисидент, правозахисник, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Мирослав Маринович, колишній дисидент, філософ, правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Володимир Панченко, літературознавець, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Мирослав Попович, філософ, директор Інститут філософії імені Григорія Сковороди, академік Національної академії наук України, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Вадим Скуратівський, філософ, культуролог, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Юрій Щербак, письменник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Ігор Юхновський, керівник Народної Ради у парляменті України (1990-1994), академік Національної академії наук України, учасник Ініціятивної групи „Першого грудня“; Іван Васюник, Віце-прем’єр-міністер України (2007-2010), керівник секретаріяту Ініціятивної групи „Першого грудня“; Данило Лубківський, заступник Міністра закордонних справ України (2014); Володимир В’ятрович, історик, керівник Українського інституту національної пам’яті; Йосиф Зісельс, колишній дисидент, керівник Асоціяції єврейських організацій та громад України; Володимир Огризко, Міністер закордонних справ України (2007-2009); Юрій Макаров, журналіст, письменник; Олена Стяжкіна, історик, літератор, член Українського Пен-Центру; Оксана Забужко, письменниця; Аудріус Сяурусевічус, генеральний директор Литовського національного радіо і телемовлення; Рамунас Боґданас, колишній радник першого глави Литовської Республіки Вітаутаса Ландсберґіса.