27 січня, 2017

Внук зберіг вірність справі дідів

На диску збереглися фотокопії документів НКВД.

КРОПИВНИЦЬКИЙ, Кіровоградська область. – Саме напередодні річниці початку подій на Майдані мені до рук потрапив диск, на якому було написано: „Чміленко Леонтій, Сахно Супрун і Гриць“.

Увагу привернуло прізвище героя Майдану Віктора Чміленка, який загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера. На диску були фотокопії документів архівних справ двох дідів В. Чміленка, свого часу вбитих радянською владою.

За кілька років до Майдану ми розмовляли з В. Чміленком на цю тему, а вона мені небайдужа, бо довший час співпрацювала з науковою редакцією „Реабілітовані історією. Кіровоградська область“, тож В. Чміленко залишив мені копію диска.

Цей диск засвідчив, що В. Чміленко не став героєм водночас. Його усвідомлення себе і свого місця на цій землі тривало через осягнення трагічної історії власного роду, тих коренів, які комуністична ідеологія старанно обрубувала і без яких ми у масі своїй і досі не можемо міцно стояти на своїй землі.

Обоє дідів В. Чміленка були визнані куркулями. Першою під вал репресій потрапила родина Сахнів, діди по материнській лінії. Григорій Сахно, 1898 року народження, у 1919 та у 1930 роках брав участь у повстаннях у селі Шишкіно, розкуркулений у 1931 році. Його брат Сафрон, 1892 року народження, народився у селі Рівному, у 1932-1933 роках за невиконання твердих завдань (очевидно, відмовився вступати до колгоспу) господарство було конфісковане. Останні роки проживав у селі Ново-Андріївці. Їх розстріляли опівночі 27 грудня 1937 року.

Їхній сват Леонтій Чміленко, трохи старший – 1880 року народження, з села Захаро-Абрамівки, теж був розкуркулений. Арештували його вже після Другої світової війни.

Микола Краснощок, аґротехнік колгоспу ім. Петровського, де після війни працював Л. Чміленко, у березні 1946 року свідчив: „У 1941 році я працював у кузні і хтось, закурюючи, відірвав з газети портрет керівника Комуністичної партії і причепив на стіні у кузні. Якось прийшов Чміленко, побачив на стіні портрет керівника партії і сказав: „Досить керувати більшовицькій комуні, тепер їй прийшов кінець“.

Колгоспник Олександер Романенко свідчив: „Восени 1941 року Чміленко говорив, що при совєтах не можна було жити“. Євдокія Савенко: „Чміленко говорив, що радянська влада нас грабувала, тепер треба забирати худобу у комуністів“.

Цих справ серед репресованих нашої области немає, очевидно, вони знаходяться у архіві сусідньої Миколаївської области (є згадка про тамтешнє управління НКВД).

У кінці 1950-их років Сахнів і Л. Чміленка було реабілітовано. Це значить, що вини перед владою за ними не було. Хіба була єдина – вони були і хотіли залишатися господарями на своїй землі, були і хотіли залишатися українцями, що мають свою державу і право. Фактично те ж саме зло, яке знищувало дідів В. Чміленка, поцілило кулею і у нього.

Коментарі закриті.