НЮ-ЙОРК. – В Українському Інституті Америки відбувся літературний вечір українського поета Василя Махна. Не будучи критиком і загалом не належачи до письменницького середовища, я був так приємно заторкнутий почутим, що не міг не поділитися своїми враженнями з читачами „Свободи“. Однак‚ подія сталося ще 28 лютого‚ але звітувати про неї виявилося нелегкою справою‚ бо йшлося про дуже цікаве і дуже складне літературне явище – про модерну поезію.
В. Махно презентував дві книжки „Ровер: вірші та есеї 2011-2014“ (2015) і „Єрусалимські вірші“ (2016). За віком поет належить до молодшої ґенерації, хоч не так давно у родинному і дружньому колі йому співали, з нагоди півстоліття, „Многая літа“. Та вже задовго до цього ювілею він здобув собі‚ навіть на тлі загальноукраїнської літератури‚ ім’я знакового автора. Його поетична, прозова і драматургійна творчість у вищій мірі унікальна‚ її нема з чим порівнювати і‚ мабуть‚ не один раз слухач чи читач опиняється у скрутному становищі‚ коли треба напружувати всі емоційні та інтелектуальні сили‚ щоб збагнути і до самої глибини сприйняти текст.
Проте саме завдяки цій ориґінальній глибині творчість В. Махна відома не тільки в західній українській діяспоорі і в Україні‚ але й у міжнародному літературному житті.
Його запрошують на письменницькі фестивалі і зустрічі-читання під час міжнародних культурних форумів‚ його поезію чули в Колюмбії і Нікараґуа, Єрусалимі‚ Берліні і Белґраді‚ Любліні і Кракові.
Одначе‚ повернімось до програми згаданого літературного вечора. Модератором його був Остап Кінь. Привітавши авдиторію‚ він докладно представив поетичну творчість В. Махна, назвавши твори, що мали бути читані українською й англійською мовами.
Може‚ не лише мені пригадалось, як колись, ще за активного творчого життя Об’єднання Українських Письменників на еміґрації „Слово“, яке у цій же історичній залі Українського Інституту Амерки збиралося з різних важливих культурних нагод. Читалися лекції, звучали найновіші поезії, прозові твори‚ п’єси. Слідом з’являлись друком цікаві літературні збірники. Серед постійних учасників видніли літературні аси: Євген Маланюк, Григорій Костюк, Юрій Шевельов, Василь Барка, Остап Тарнавський, Вадим Лесич, Леонід Лиман, Микола Шлемкевич, Уляна Старосольська, Богдан Кравців. Б. Кравців один з перших відкривав діяспорі шістдесятників в Україні. Юрій Лавріненко – Дивнич“ – „хресний батько“ поетичної „Нюйоркської Групи“, відомої такими незабутніми іменами‚ як Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Віра Вовк, Емма Андієвська, Юрій Соловій, Арка Оленська-Петришин й інші.
Пізніший член групи Марія Рeвакович своєю прекрасною працею, задокументувала діяльність групи. Об’єнання мало філії у різних країнах західньої півкулі і начисляло майже 200 членів. На форуми Об’єднання приїжджали письменники з Канади Улас Самчук, Яр Славутич, з Мюнхену – Іван Кошелівець, Емма Андієвська, з Буенос-Айресу – Віра Вовк й інші. Вельми помітними у цьому творчому ґроні були неперевершені гумористи Микола Понеділок і Іван Керницький-Ікер. З дітройтського олімпу унікальний художник-сатирик, критик Едвард Козак-Еко у своєму знаментому журналі „Лис Микита“ жорстко і влучно розставляв всі крапки над „і“.
На жаль, Об’єднання „Слово“ закінчило організоване життя з відходом у Божі засвіти останньої голови‚ Уляни Старосольської.
Згідно з леґендою‚ Фенікс згоряє, а з попелу постає новий птах, який символізує творчість у нових вимірах. Такою виявилась українська література, яку розстрілювали, рубали, засилали, забороняли, а вона‚ мов Фенікс‚ відроджується‚ росте і розвивається.
У цьому ключі, на мегалітературно-поетичному світовому форумі Ню-Йорку Феніксом став В. Махно, народжений у Чорткові на Тернопльщині. Приїхавши з України у США, В. Махно як поет не згубився, а створив свій літературний світ. Це не було легко. Він почав писати не про те, що залишив в Україні, хоч‚ звичайно ж‚ зберігав це в серці. Писав про побачені гігантичні обрії різноманітного безупину вируючого великого Ню-Йорку, і створив свій драматургійний твір „Коні Айленд“. У новому світі – у Ню-Йорку – знаходить втрачене і майстерно віддзеркалює долю загубленої і незахищеної людини. Про неї колись писав у „Листах до приятелів“ український філософ М. Шлемкевич.
До речі‚ В. Махно, запізнаючись з містом-велетнем, знайшов у ньому не тільки інших поетів-українців – Ірину Забитко, Аскольда Мельничука, Дзвіню Орловську, Олександра Мотиля, Ю. Тарнавського – а й багатьох своїх американських ровесників і цікавих авторів‚ разом з ними улаштовував спільні вечори на „Бавері“, чи в „Корнелія стріт кафе“, де звучали поезії‚ україномовні й англомовні.
В. Махно звичайно деклямував виразно, барвисто, а англомовний переклад не менш успішно читав перекладач О. Поповиич. Так на зорі нюйоркської творчости утверджував себе поет з Чорткова.
Своєрідною прелюдією до читання „Єрусалимських віршів“ були розміщені на стінах інститутської залі картини художника‚ вихідця з Києва Йоганана Петровського-Штерна. Відкриття виставки картин відбулось напередодні літературного вечера.
Й. Петровський-Штерн був провожатим поета В. Махна в Єрусалимі. Без історика Штерна поет Махно міг загубитись в історичному лябіринті Вічного Міста.
Й. Петровський-Штерна – син літературознавця Мирона Петровського, який у 1960-ті роки належав до київської групи інтелектуалів‚ разом з Андрієм Білецьким, відомим дисидентом Леонідом Плющем‚ Леонідом Грабовським, Юрієм Щербаком, Вадимом Скуратівським й іншими мужніми особистостями, які не бажали брати участи в офіційному радянському мистецькому житті.
У Київському національному університеті ім. Шевченка, а згодом у Москві та Єрусалимі‚ Й. Петровський-Штерн вивчав філологію. Докторську дисертацію захистив з сучасної єврейської історії у Брандейському університеті у штаті Масачусетс. Тепер є професором історії у Північно-західньому університеті, у Чикаґо. Він автор багатьох наукових праць і водночас – унікальний художник.
Не є для нього чужою й українська тематика. Тут можна назвати картину „Голодомор“‚ у якій художник осмислює українську трагедію. Вражаюча картина „Шоа“, не дозволяє забути про Голокост.
На такому тлі відбувались читання поезій В. Махна. Автор читав українською мовою‚ в англійському переклад – О. Попович, Ольга Гарасимів, Алі Кінсела й О. Кінь.
Ось початок „Першого псальму“ з „Єрусалимських віршів“:
Господи – знаю, що час Твій у Тебе краду
брами усі зачинено – яку ж Ти відкрив?
як пережити ніч в Гетсиманськім саду?
шелест тривожить горлицю молоду
яку Ти тримаєш ніжно за двійко її крил…
П’ята строфа „Першого псальма“:
і якщо дозволиш написати оцей псалом
і питати про те, що за печатями і ключами
я хотів би бути сторожовим псом,
при рудій траві що стирчить за селом
перед заходом сонця за Твоїми плечами …
якщо б знати який Ти приймеш псалом
при горі за містом чи навіть за селом
і кого Ти вибрав собі у півчі
хто достоїн співати псалми а хто стих
бо хто пас овець – той напевно їх стриг
і тримає голос як паламар свічі.
Поет проголошує свої індивідуальні псальми, розкриваючи широку панораму метафор‚ і питає – хто їх буде читати?
бо минає життя навіть у цьому таксі
заливаються пагорби світлом усі
і трамвай як тромбон сипле звуки
знаю: у місті Твоєму співають і печуть
і молочні ріки по меді течуть
і медові псалми півчим в руки
Не менш поліфонічно прозвучала поема „Париж“ й інші вірші. Треба підкреслити, що літературна творчість В. Махна – це нова поезія‚ поезія ХХІ ст. Він нікого не наслідує – є сам собою. І саме цим його творчість здобула собі незаперечне визнання у міжнародному поетично-літературному світі. Його твори перекладені на різні мови.
Проза В. Махна хоч і не менш витончена, все ж більш доступна і зрозуміла для пересічного читача, але водночас у ній надзвичайно багата лексика. Хочеться читати. Крім інших прозових творів, включених до книжки „Ровер“, таким маґнетним виявився невигаданий, автобіографічний твір під назвою „Кури не літають“. Це розповідь про маленьке село Базар, у якому виростав поет. „…Був час, коли базарські пагорби були найвищими і найзеленішими. А Джуринку я носив за пазухою, як знайдені у траві перепелені яйця. І дощі приходили до нас, як на Покрову гості; і сніги паслися на берегах Джуринки…“. Далі розгортається барвиста оповідь про фільварок, про його власника, еспанця з походження, Фердинанда Респалдізу. Автор розкриває історично глибоку генеалогію Респалдізи, а в ній бачимо й самого автора – Василя Махна, який зумів поєднати нібито непоєднувані Чортків і Ню-Йорк.
У недавньому інтерв’ю письменник зізнався: „Я глибоко переконаний, що саме з льокальних, незначних деталей твориться універсальність життя і універсальність письма“.
Ню-Йорк