26 жовтня, 2016

Видано щоденник ката України

В Росії цієї осені активно обговорюють новину: внучка першого голови КҐБ генерала Івана Сєрова (1905-1990) подала в суд на радіостанцію „Ехо Москви“ після виходу в етер 14 липня програми „Дилетанти“ і вимагає 3 млн. рублів відшкодування за образу пам’яті свого діда.

Ведучий програми Віталій Димарський та історик Борис Соколов обговорювали книгу „Іван Сєров. Записки з валізи“, яка була складена на основі щоденника І. Сєрова. Б. Соколов заявив, що має сумніви в автентичності цього документа. На його думку, це ідеологічне замовлення для того, щоб реабілітувати образ голови КҐБ, який прославився арештами, розстрілами, депортаціями, який „чистив“ Україну в 1939-1941 роках, розстрілював українців на Галичині і Волині, поляків в Катині та Харкові, депортував українців до Сибіру.

І. Сєров був першим головою Комітету державної безпеки (1954-1958 роки). У 1939-1941 роках він був народним комісаром внутрішніх справ Української РСР і брав участь у приєднанні Західної України. Під час Другої світової війни був одним з організаторів депортації народів Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Калмикії, Кавказу й Криму. Брав участь у приборканні повстань і заворушень в Польщі, Румунії, Німеччини та Угорщини. У 1963 році, після звинувачення офіцера розвідки Олега Пеньковського в шпигунстві на користь США і Великої Британії, який був приятелем І. Сєрова і його дружини, був понижений у званні генерала армії до генерал-майора, позбавлений звання Героя Радянського Союзу. У вересні 1965 року пішов у відставку. Жив у Москві, де й помер 1 липня 1990 року.

У Західній Україні І. Сєров співпрацював у 1939-1941 роках з Микитою Хрущовим і за його дорученням жорстоко громив український націоналістичний рух. Тоді ж він набув досвіду мародерства, привласнюючи товари перед націоналізацією львівських крамниць. Цю практику він продовжив в окупованій Німеччині. Свій досвід депортації українців він узагальнив у спеціяльній інструкції про порядок виселення, яка була схвалена у Москві. Менше ніж за три роки генерал-майор І. Сєров став генерал-полковником. В 1944 році в прифронтових районах він керував масовими арештами і депортацією цивільного населення для „очищення тилу“ Червоної армії. 18 травня 1944 року провів депортацію кримських татар. У Польщі заманив керівників Армії Крайової в пастку під виглядом переговорів про спільну боротьбу з гітлерівцями і арештував їх.

Після війни І. Сєров був призначений представником НКВД у Німеччині. Брав участь у виселенні німців (чоловіків від 16 до 60 років) в СРСР на примусові роботи. Багато з них загинули. На місці нацистських таборів були розгорнуті спецтабори НКВД, у яких утримували людей без жодних звинувачень. І. Сєров в Німеччині був зайнятий пошуком матеріялів з реактивної техніки і причетних до неї спеціялістів, вивезенням кобальту, бісмуту і урану з Німеччини. Захоплені в Райхсбанку гроші в мішках привласнив і витрачав на власні потреби.

Після смерти Й. Сталіна в 1954-1955 роках був зайнятий знищенням великого числа архівних доументів з позначкою „Зберігати вічно“, щоб затерти сліди злочинів. Були знищені справи понад 6 млн. громадян.

Щоденники І. Сєрова були видані в Росії в червні під назвою „Записки з валізи. Таємні щоденники голови КДБ, знайдені через 25 років після його смерти“. Чотири роки тому внучка І. Сєрова, Віра, почала ремонт ґаражу на дачі, успадкованій від діда. Зносячи внутрішні стіни, робітники знайшли в схованці кілька валіз. Там і був рукопис.

Коментарі закриті.