Ім’я Василя Герасименка (1927-2015) – це символ Львівської бандурної школи.
1 травня йому б сповнилося 89 років. Уродженець Київщини, В. Герасименко більшу частину свого життя прожив у Львові. Проте, його пропаґанда несправедливо забутих і належно неоцінених здобутків Харківської бандурної школи стали своєрідним актом єднання мистецької спадщини всієї України.
В. Герасименко у своїй діяльності об’єднував найкращі досягнення мистців-бандуристів різних шкіл, традиційного кобзарства і нового академічного бандурного мистецтва Гната Хоткевича, Миколи Грисенка, Андрія Бобиря, Юрія Сінґалевича, Зіновія Штокалка та інших.
Завдяки В. Герасименкові бандурне мистецтво наповнилося новим змістом‚ ґрунтуючись на національних кобзарських традиціях і акумулюючи досвід академічного виконавства ХХ ст.
В. Герасименко увійшов в історію української культури як видатний педагог‚ який виховав цілу плеяду бандуристів‚ як майстер понад 40 моделей бандур.
Опанувавши бандуру в стінах Львівського музичного училища (у клясі М. Грисенка), пізніше Київської консерваторії (у клясі А. Бобиря), В. Герасименко наполегливо вивчив й вокал, зберігаючи традицію сприйняття бандуриста як музики й співака. Його бандура „Львів’янка“ здобула прихильників по всій Україні і в цілому світі.
Більшість учнів В. Герасименка продовжила педагогічну лінію свого вчителя, здобула успіху у виконавстві, у наукових дослідженнях. Серед них народні артисти України – сестри Марія, Ніна і Даниїла Байко, Галина Менкуш, Людмила Посікіра, Остап Стахів, заслужені діячі мистецтв України Оксана Герасименко, Йосип Яницький, заслужені артисти України Мирослава Попілевич, Світлана Мирвода, Марія Сорока, Романа Василевич, Ольга Герасименко-Олійник, Тарас Лазуркевич, Олег Созанський, Дмитро Губ’як, заслужені працівники культури України Тетяна Ткач, Марія Феньвеші, доктор мистецтвознавства Віолетта Дутчак, кандидат мистецтвознавства Оксана Ваврик та багато інших. Продовжують підтримувати бандурне мистецтво в Канаді й США Наталія Гіль (Крупа), Ольга Стащишин (Войтович), Алла Куцевич та інші.
В. Герасименко створив моделі інструмента київського типу, що отримав назву „Львів’янка“ і мав різновиди для різних виконавців за віком, статтю, діятонічні й хроматичні.
В. Герасименко вимагав від студентів не лише академічної коректної постановки, якісного звуко-видобування й оптимальних ігрових рухів, але й спокою і темпової помірности у процесі розбору, лаконічного прояву емоцій в концертній грі й співі. Він не терпів неякісного звуку, непродуманої механічної гри, вимагав відповідного ставлення до звучання відразу ж під час розбору твору. Саме така педантична, прискіплива робота зі студентами сформувала засадничі педагогічні принципи‚ що їх можна визначити як базові для Львівської школи гри на бандурі.
В дечому тодішні студенти вважали В. Герасименка непохитним, консервативним, особливо коли це стосувалося навчального репертуару для бандури – не так просто було взяти в програму твір за власним бажанням. Проте це була чітко продумана методика не лише поступового репертуарного освоєння інструмента, але й необхідного матеріялу для аналізи всіх можливих бандурних способів виконання.
„Слухайте й аналізуйте!“ – цей девіз В. Герасименка можна вважати раціональним і водночас дієвим для творчости, єдино вірним шляхом до вдумливої, логічної, а разом з тим і емоційно врівноваженої гри.
Таким чином, вся багатогранна діяльність В. Герасименка складає цілісний комплекс взаємодії різних напрямів – педагогіки, виконавства, творчости, конструювання, які в цілому завжди складали єдину мету – сприяти, щоб українська бандура зайняла достойне місце в культурі, була представлена як досконалий і багатий за своїми можливостями інструмент. Цьому, безперечно, сприяли і його психологічні характеристики індивідуальності.
В. Герасименко помер 22 вересня 2015 року у Львові.
Віолетта Дутчак – доктор мистецтвознавства, професор, завідувач катедри народних інструментів і музичного фолкльору Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, Івано-Франківськ.