Богданна Стефанюк 10 лютого на 86-му році життя відійшла у вічність. Вона була парафіянкою церкви св. о. Миколая в Торонто. Я мала щастя пізнати Б. Стефанюк на початку 1980-их років, після того як я покинула рідний Перемишль і з родиною опинилася в Торонто. Нас тоді з Польщі приїхала досить численна група українців. Богданна та Іван Стефанюки були одними з перших, які подали щедру руку допомоги як матеріяльної, як і духовної. Згодом я дізналася, що Б. Стефанюк в 1970 році прибула до Торонто з Перемищини.
Вона народилася 29 вересня 1930 року в українській родині Марії і Петра Вахнянин, в місті Любачів, на етнічних українських землях Закерзоння, які після Другої світової війни були приєднані до Польщі. В ранньому дитинстві втратила батька. Мати самотньо виховувала Богданну і її брата Володимира. Повоєнні роки для українців Закерзоння були надзвичайно важкими. Тодішня влада постановила депортувати українців з їхніх прадідівських земель, а на їх місце заселити поляків, щоб ці землі назавжди стали польськими. Б. Стефанюк розповідала про трагічну долю своєї родини. Майже чудом її мамі з дітьми вдалося уникнути депортації й залишитися на рідній землі.
Богданна під кінець 1960-их років познайомилася з Іваном Стефанюком, колишнім воїном Дивізії ,,Галичина”, якого доля привела до Канади у 1951 році. З його стараннями Богданна у березні 1970 року переїхала на постійне проживання до Торонто, а в травні 1970 року одружилася і у шлюбі щасливо прожила 43 роки.
І. Стефанюк був активним діячем в Братстві Дивізійників та в церковних організаціях. І. та Б. Стефанюки щедро жертвували на громадські, церковні й благодійні цілі. Стефанюки допомагали церквам в Люрді (Франція), Зарваниці (Україна), Перемишлі і Любачеві (Польща). Коли зависла небезпека над церквою Пресвятої Богородиці у Торонто, яку в 1997 році хотіли закрити, мотивуючи малою кількістю парафіян, Стефанюки кожної неділі заохочували людей брати участь у Службі Божій в церкві Пресвятої Богородиці. Таким чином врятували церкву від її закриття і церква ця сьогодні є чинною.
Б. Стефанюк опікувалася і жертвувала великі суми на дітей з особлививи потребами в сиротинці ,,Джерело” у Львові. Після смерті 31 жовтня 2013 року чоловіка Б. Стефанюк продовжувала їхні спільні діла і сіяла добро навкруги себе. Я теж багато разів перевозила грошові подарки до Перемишля, Любачева для рідних і чужих людей у потребі. Коли Росія пішла війною проти України, Б. Стефанюк не стояла осторонь, почала допомагати пораненим українським воїнам, родинам і сиротам загиблих за волю України. Довгі роки вона приятелювала з моєю сестрою Мирославою Чорній, кілька разів відвідувала її у Перемишлі.
З Божої волі св. п. Б. Стефанюк у присутності родини завершила свою земну мандрівку. 15 лютого у похоронному заведенні „Cardinal” в Торонто, парох церкви св. о. Миколая о. д-р Роман Лобай і о. Олег Юрик при співучасті родини, численних її друзів і знайомих відслужили Панахиду. 16 лютого в цій же церкві оо. Р. Лобай, О. Юрик і Олег Качур відслужили заупокійну Службу Божу і похоронні відправи. Надзвичайно тепле і змістовне прощальне слово сказав о. д-р Р. Лобай. Відтак на цвинтарі ,,Park Lawn” в Торонто поховали її поруч з чоловіком.
Останні роки життя Б. Стефанюк провела у своїй хаті під дбайливою і сердечною опікою племінниці І. Стефанюка Віри Сатарової та її сім’ї. Вонa також подбала про величавий похорон.
Пам’ять про Б. Стефанюк житиме в серцях її рідних та близьких і усіх тих, яким вона несла поміч, розраду і любов.