У цьогорічному липні хотілося згадати бандуриста і композитора Петра Деряжного‚ який народився 2 липня 1946 року у родині Федора Деряжного, уродженця містечка Нові Санжари, на Полтавщині. Батько Петра 16-річним юнаком побачив бандуру в руках молодого сліпого кобзаря та, не маючи грошей купити інструмент, заходився зробити його власними руками. Лише через 10 років йому вдалося виготовити свою першу бандуру. Під час великого українського Голоду на початку 1930-их років він їздив велосипедом аж до Білорусі, де виступав зі своєю бандурою, щоб на зібрані пожертви купити хліба. Ф. Деряжний виступав з бандурою також на концертах перед українцями в таборах для переміщених осіб. Там, у таборах, він об’єднався з кількома іншими майстрами музичних інструментів, щоб робити цимбали, бандури, ґітари, домри й мандоліни. Познайомився з земляком-бандуристом Григорієм Бажулем, який народився у Полтаві 22 січня 1906 року. Пізніше саме Г. Бажул й Ф. Деряжний стали основоположниками Школи гри на бандурі в австралійському місті Сіднеї. Ф. Деряжний у 1945 році одружився з Марією Полікарповою, а вже наступного року народився у них син Петро, тепер – визначний бандурист та громадський діяч в Австралії, який щойно відсвяткував своє 70-річчя.
1950 року родина Деряжних з незначними пожитками та двома бандурами прибула до Австралії. Однак, австралійські митники сконфіскували другу бандуру Ф. Деряжного. Заохочений дружиною, Федір Деряжний почав виготовляти свої бандури вже із австралійських порід дерев для потреб українських бандуристів у Мельбурні, для Г. Бажула у Сіднеї, а також для інших виконавців в країнах поселення. Заходами ж Ніни Денисенко його власну бандуру, яку привіз з Німеччини, купив австралійський уряд та поставив у відділі музичних інструментів у Технологічному музеї Сіднею. У 1950-их роках на українських імпрезах та академіях Ф. Деряжний часто виступав зі своєю бандурою та виконував власні композиції „Круча“ та „Гомоніла Україна“. Від 1966 року він почав працювати над бандурою нового типу. Цим новим типом бандури та виконанням на ній пісні „Ой Морозе, Морозенку“ Ф. Деряжний заохотив свого сина до пісні й бандури. З часом почала грати також й донька Ліда і вже 1971 року тріо бандуристів Деряжних виступило на телебаченні в ході концерту, присвяченого роковинам поселення в Австралії еміґрантів з Европи.
2013 року Ніла та Петро Деряжний відвідали Полтавщину, грали при вшануванні леґендарного командира Кінного полку Чорних Запорожців полковника Петра Дяченка в селі Березова Лука. Усі дякували землякам-українцям з далекої Австралії.
П. Деряжний свій день народження святкував разом з дружиною Нілою Бабченко, батько якої походить з Слобожанщини. П. Деряжний став членом Ансамблю бандуристів ім. Гната Хоткевича, керівником якого був Г. Бажул. П. Деряжний вслід за батьком опанував харківський спосіб гри на бандурі та з батьком і сестрою виступав у тріо бандуристів. В 1969 році ансамбль дав свій перший самостійний кобзарський концерт у Волонґонзі на честь Тараса Шевченка. У програмі концерту ансамбль виконав пісню „Край козачий“, й це була одна з перших композицій П. Деряжного, яку він разом з Н. Бабченко виконував у Конотопі на Сумщині, у Києві, а потім Березовій Луці та Лохвиці на Полтавщині. Він став першим в Австралії, що виконав старовинні козацькі думи, а також написав музику для поеми „Про Симона Петлюру“ на слова Кучугури Кучуренка й кілька пісень на слова українських поетів в Австралії. Дещо пізніше разом з дружиною він співав у хорі „Боян“, а 1983 року на прохання членів хору став його дириґентом, взяв участь у заснуванні Українського народного ансамблю ім. Володимира Івасюка в Сіднеї та став його дириґентом. За короткий час ансамбль П. Деряжного записав на платівку кілька пісень В. Івасюка у його хоровій обробці та оркестрації, уклав та зґармонізував кілька музично-хореографічних монтажів на українську народну тематику та багато сучасних українських пісень для молодих голосів у супроводі народних і клясичних інструментів. У 1986 році він став дириґентом жіночого ансамблю „Суцвіття“, з яким дав кілька концертів та мав чисельні виступи на Сіднейському фолкльорному фестивалі та українських імпрезах й академіях.
Лохвиця,
Полтавська область