Відколи існує Коломия, в ній мирно у взаємній повазі проживають люди різних національностей і віросповідань, зокрема євреї.
Не випадково місцем Першого всесвітнього собору духовної України у 1990 році було обрано наше місто. Коломияни-євреї видавець Оренштайн, лікарі Майденберґ, Сідельковер, Кац, вчителі Ґрайф, Кравтгамер, Мунчек, Рузічнер та й десятки, якщо не сотні інших, не тільки своєю професійною діяльністю, але і особистим життям поповнювали духовну скарбницю нашого славного міста.
Коломийщина також не лишалася в боргу. Українці, ризикуючи своїм життям і життям своїх родин, рятували євреїв. Окружний референт Служби Безпеки УПА Василь Федюк („Курява“) врятував від смерти Цілю Крамер-Оренштайн. Дідусь Ольги Руданець Онуфрій із села Задубрівці по одному-двоє між снопами вивіз дев’ятеро дітей сусіда-єврея на румунську сторону. Мій тато Омелян Грабець („Батько“), командир групи військ УПА „Південь“, ризикуючи своїми хлопцями, розгромив Літинську жандармерію на Вінничині та врятував ув’язнених євреїв. В його загоні лікарями були євреї.
Найяскравішим був героїчний вчинок колишнього коломийського гімназиста, греко-католицького священика, праведника Омеляна Ковча, котрий відмовився покинути концтабір і добровільно пішов на смерть разом з єврейськими в’язнями. У 1960-ті роки, коли більшовицька влада здійснювала антисемітську політику, я, наскільки міг, оберігав друзів-євреїв. Та й мене у час гоніння у Львівській консерваторії захищали професор Едельман, однокурсники Сорокер, Панов. Так і повинні будуватися на засадах взаємодопомоги та поваги людські стосунки. Ми горді з того, що з людським лицем і гідністю пройшли історичні та політичні катаклізми.
Аж несподівано у засобах масової інформації, навіть закордонних, з’явилися повідомлення, що у Коломиї українські націоналісти глумляться над єврейським цвинтарем. Що ж сталося по суті?
Представник коломийської єврейської громади Яків Заліщикер, скориставшись пасивністю міської влади, загородив значну територію міського парку, котра набагато перевищила площу колишнього єврейського кладовища (минуло понад 100 років з часу останнього поховання) і закрив прохід через нього. Це викликало незадоволення жителів міста, зокрема того великого мікрорайону. На свій розсуд, всупереч екологічним, санітарним, містобудівним нормам та чинного законодавства, без дозволу на облаштування території, він почав споруджувати будівлі, встановлювати стели з надгробних плит, звезених з інших цвинтарів, що суперечить єврейським релігійним канонам, встановив при вході напис, що це територія єврейського меморіяльного парку. На інформацію про те, що на цій території поховані українці – жертви нацистів, а пізніше органи НКВД здійснювали захоронення вбитих вояків ОУН, УПА у 1944-1947 роках, ні міська влада, ні Я. Заліщикер не реаґували.
Пропозиції об’єднання Ради національних демократичних сил, яка існує в місті 25 років і об’єднує понад 20 громадських спільнот, обговорити спільно проєкт території, котрий належно відображав би пам’ять обох громад‚ влада і Я. Заліщикер проіґнорували. Від участи у теледискусії з цієї проблеми громада юдейського ортодоксального віросповідання відмовилась.
На відзначення пам’яті борців за волю України, вояків ОУН і УПА, захоронених на цій території, Братство вояків ОУН-УПА й громадські організації встановили та освятили хрест. Після цього поліція почала викликати для пояснень керівників громадських організацій.
Виходить, що єврейська громада на місці, де понад 100 років тому було кладовище, має право вшанувати пам’ять предків, а для вшанування пам’яті героїв, котрі віддали життя в боротьбі за волю України, влаштовують всякі перепони. Ми вважаємо, що перетворювати сьогодні парк на кладовище недоцільно, однак встановити відповідний знак пам’яті – їхнє право.
Міське віче вимагало зустрічі очільників єврейської релігійної громади з активістами української громади для усунення непорозумінь, але рабини, що прибули з Франції і Америки, не прийшли на зустріч, про яку було домовлено.
Таке небажання діялогу наводить на думку, що конфлікт створений штучно, на чиєсь замовлення, з метою внести розбрат між єврейською і українською громадами в місті і розповсюдити в світі провокативну дезінформацію про утиски прав національних меншин в Україні. Ми нікому не дамо ганьбити чесного імени нашого славного міста. Викорінюймо будь-які провокації з нашого спільного двору.
Любомир Грабець, за дорученням проводу Ради національних демократичних сил, Коломия, Івано-Франківська область