15 квітня українські телеканали „Громадське ТБ“ і „Перший“ показали фільм Ангеліни Карякіної та Анастасії Станко „Амнестія“ про загибель на Майдані сотника Сергія Дідича, якого збив вантажівкою учасник Революції Гідности Леонід Бібік, намагаючись прорвати ланцюг „Беркуту“. Суд залишив без покарання Л. Бібіка‚ покладаючись на закони про амнестію учасників революції‚ які Верховна Рада ухвалювала тричі – в грудні 2013 і в січні та лютому 2014 років. Закон сприймався як благо, бо дозволяв припинити кровопролиття в центрі Києва й визволити з тюрем сотні майданівців, кинутих туди за несправедливими звинуваченнями. Але мало хто тоді думав, що під нього підпадають усі сторони протистояння, як майданівці, так і антимайданівці, особливо силовики. Цими законами знімається відповідальність за „протиправні“ дії під час масових заворушень тих самих „беркутівців“, яких нині судять і яких можуть відпустити з залі суду так само, як відпустили Л. Бібіка. Закон вже допоміг уникнути покарання Володимирові Сівковичеві, Василеві Корякові‚ Олександрові Попову та іншим організаторам придушення протесту в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року.
Постає запитання: чому всі три закони, якими скасовувалася кримінальна відповідальність за участь у подіях Революції Гідности, називають законами про амнестію? Адже зняття покарання застосовується до вже засуджених громадян. Якщо майданівців амнестують, як злочинців, та ще й під одну гребінку з тими, хто провокував насильство, не даючи собі клопоту розбиратися, хто правий, хто винуватий, то це підриває віру в справедливість повстання.
Але для нелюстрованих прокурорів і суддів зміни адміністративної системи не сталося. Навпаки, було забезпечено спадкоємність судової влади. А це означає, що закони не перестали діяти ні на хвилину. Усе, що в них не вписувалося, було беззаконням. Досі прокурори і суди вважають злочином вихід людей на Майдан‚ протистояння „Беркутові“‚ захоплення адміністративних будівель‚ акції протесту в містах і селах України. Прокурори готові порушити судочинство і передати до суду справи протестувальників‚ а також виправдати силовиків‚ котрі „законно“стояли в обороні режиму Віктора Януковича.
Тимчасом Василь Овсієнко з Харківської правозахисної групи у листі до „Свободи“ нагадав про ще одну недоречність – Закон України про реабілітацію жертв політичних репресій, ухвалений ще до розвалу СРСР 17 квітня 1991 року. Закон зняв звинувачення тільки за тими статтями, де була чітко вказана політична діяльність. Але в часи СРСР діяло правило засуджувати ідейних ворогів режиму за кримінальними статтями. Тобто, формально „робили“ з них звичайних кримінальних злочинців, а не політичних опонентів влади.
Отже‚ в незалежній Україні, влада байдуже ставиться до того, що героїв визвольної боротьби й досі офіційно вважають колишніми „кримінальними злочинцями“‚ а тих‚ хто виступив проти народу‚ виправдовують. Одних закликів до прокурорів мало. Депутати подали до Конституційного суду законопроєкт про внесення змін до Конституції в частині правосуддя. У законопроєкті пропонується деполітизувати судову владу і забезпечити її незалежність‚ утворити новий орган – Вищу рада правосуддя з 10 суддів і представників від президента, парляменту, а також адвокатів, прокурорів та науковців. Ця рада вноситиме подання президентові для призначення суддів. Час реформи настав.