15 вересня, 2016

Актуальне питання для українця-християнина

21 листопада 1964 року Папа Павло VІ проголосив, що Другий Вселенський Собор прийняв рішення про Східні Католицькі Церкви під заголовком „Патріярхати Східнього Обряду”‚ де стверджено, що патріярший устрій є традиційним способом управління у Східніх Церквах і що Собор бажає‚ щоб там‚ де це потрібно, нові патріярхати були створені.

В самому тексті окреслено їх значення і роля: „Патріярхи з своїми синодами є найвищим авторитетом для всіх справ Патріярхату, включно з правом встановлення нових єпархій і призначення єпископів їхнього обряду у територіяльних границях Патріярхату, без відібрання від Римського Понтифіка його необмеженого права втручатися в індивідуальні справи“.

У вересні-жовтні 1969 року відбувся Синод українських єпископів в Українському Католицькому Університеті у Римі. На завершення Синоду‚ за підписом всіх учасників подано прохання‚ разом з текстом запропонованої Конституції патріярхальної структури Української Католицької Церкви‚ до Верховного Понтифіка, а також прохання піднести Верховного Архиєпископа УКЦ Йосифа Сліпого до ранґу Києво-Галицького Патріярха. До цього прохання пізніше долучився відсутній на Синоді Архиєпископ Амврозій Сенишин з Філядельфії хоча раніше він фактично вважав, що прохання про патріярхат УКЦ було не на часі.

У грудні 1969 році Ватикан в особі Папи Павла VІ послав свого особистого представника Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа до США на відзначення 10-річчя Архиєпархії Української Католицької Церкви у Філядельфії. На прохання Українського Конґресового Комітету Америки‚ у резиденції Архиєпископа А. Сенишина відбулася зустріч представників УККА з тим кардиналом. Головною темою дискусії була справа Патріярхату УКЦ. Про цю зустріч докладно оповідає Єпископ Василь Лостен у своїй недавно виданій англомовній книжці під заголовком „Архиєпископ Амврозій Сенишин і його візія Української Католицької Церкви в Америці“.

У своїй відповіді Кардинал М. де Фюрстенберґ вказав на три головні компоненти питання щодо патріярхатів Східніх Церков у Вселенській Церкві: Другий Ватиканський Вселенський Собор прийняв рішення про оформлення патріярхатів. Оформлення патріархату – це прероґатива Верховного Понтифіка або Вселенського Собору. Патріярх повинен мати юрисдикцію над вірними на території патріярхату.

Далі кардинал наголосив, що всі звернення повинні бути подані до Верховного Понтифіка або Секретаря Ватикану. Найголовніше – Кардинал М. де Фюрстенберґ сказав, що справа Патріярхату УКЦ є дуже складна тому, що цієї Церкви не існує на території України, тобто на території пропонованого патріярхату‚ й оформлення патріярхату у цій ситуації може спричинити там додаткові переслідування проти тамтешніх вірних.

В ретроспективі і при об’єктивні аналізі ситуації, а також тексту рішення Вселенського Собору, мабуть було передчасним з сторони Синоду Єпископів УКЦ 1969 року звертатися з своєю пропозицією. Архиєпископ А. Сенишин зазнав чимало критики з боку вірних УКЦ за своє інакше розуміння цього питання, але‚ швидше за все‚ – критики несправедливої.

Верховний Архиєпископ Й. Сліпий тлумачив рішення Вселенського Собору інакше, покладаючись на церковну і духовну юрисдикцію, хоча не територіяльну. Одначе‚ Ватикан мав право на своє тлумачення‚ яке було узгоджене з текстом рішення Собору, а Верховний Понтифік остаточно мав право приймати рішення згідно з цим тлумаченням.

Від того рішення Собору минуло 52 роки, а від звернення Синоду – 47 років. За цей час відійшли у вічність тодішній Верховний Понтифік і Верховний Архиєпископ УКЦ, прийшли і відійшли ще три Верховні Понтифіки і ще два Верховні Архиєпископи УКЦ. Сьогодні– новий Верховний Понтифік і новий Верховний Архиєпископ. А найголовніше – Україна стала незалежною державою‚ і Українська Греко-Католицька Церква зайняла своєю юрисдикцією Києво-Галицьку територію. Тобто змінилося дуже багато‚ бо виконано усі передумови – навіть за тлумаченням Ватикану.

Тільки не змінилося ніщо у проголошенні патріярхату Верховним Понтифіком. А вірні і духовенство УГКЦ називають Верховного Архиєпископа Святослава Патріярхом, інші – просто Верховним Архиєпископом. Журнал „Патріярхат” перестав фактично писати на цю тему – мабуть‚ під хибним враженням, що Патріярхат УКЦ – це доконаний факт. Ватикан, а не Синод призначає єпископів УГКЦ. Колись при таких призначеннях були протести, і то дуже голосні‚ сьогодні ж просто приймається до відома. У пресовому повідомленні УГКЦ про зустріч з Папою у річницю безславного Львівського псевдособору‚ після його контроверсійних зустрічей Франциска з речниками Кремля, немає ні згадки, що розмова включала також і питання Патріярхату УГКЦ.

Як це все розуміти? Не знаю‚ чи подано поновне прохання до Верховного Понтифіка від Синоду УГКЦ вже після 1991 року‚ чи все ще чекають на відповідь на прохання від 1969 року. Знаю тільки, що Верховний Понтифік Вселенської Католицької Церкви досі не проголосив Патріярхату УГКЦ‚ попри те, що для цього існують всі передумови.

Отже‚ у 25 річницю проголошення незалежности української держави та оформлення територіяльної юрисдикції УГКЦ, Синод УГКЦ має нагоду і обов’язок звернутися до Верховного Понтифіка з проханням виконати доручення Вселенського Собору з 1964 року. А тоді слово – за Верховним Понтифіком.

От нагода для Папи Франциска проявити братню душпастирську любов до українського народу. Це буде діло‚ давно заслужене нашою Церквою-страждальницею та жертовністю вірних тої Церкви. Такий чин‚ мабуть‚ і не пошкодить прикладом своїм для Вселенського Патріярха в Царгороді також.

Ню-Йорк

Коментарі закриті.