Спеціяльно для „Свободи“
АВДІЇВКА‚ Донецька область. – Авдіївка стала найгарячішою точкою в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на сході Україні. Місто ніби повернулось у зиму 2015 року, коли „Ґради“ і гармати проросійських сепаратистів нищили людей і трощили будинки. Лише за минулий тиждень через обстріли тут загинуло і було поранено більше, аніж будь-де на лінії фронту. У місті оголошено надзвичайний стан.
Авдіївка сьогодні – найкращий свідок чергових підступних порушень Мінських угодь з боку озброєних сепаратистів. В місті щодня лунають вибухи, а вночі обстріли перетворюються на нескінченну канонаду і люди змушені ховатися у підвалах. Через пошкоджену лінію електропередачі тиждень не було світла. В Авдіївку везуть гуманітарну допомогу ледь не всі міжнародні благодійні фонди та добровольчі організації, які працюють в реґіоні від початку війни. Але найбільша потреба – будівельні матеріяли для відновлення помешкань.
Від 29 січня, коли озброєні сепаратисти почали наступ на підрозділи Збройних Сил України (ЗСУ) в Авдіївці, тут знайшли свою смерть 10 українських бійців, 66 було поранено. В результаті обстрілів міста загинуло дві місцеві мешканки та працівник Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС), було пошкоджено 133 приватних будинки і 25 квартир у багатоповерхових будівлях. У місті є газ та вода, лише 5 лютого вдалось відновити електропостачання.
„Путіна хочеться задавити!“
Сотні мешканців міста щодня збираються на авдіївському стадіоні – тут місцева влада облаштувала намети для обігрівання, за допомогою військових завезла армійські польові кухні та надала площу для гуманітарних організацій і добровольців.
Жителька Авдіївки Лариса Козлова приходить сюди щодня. Вона зі сльозами читає безкоштовну газету, яку всім роздають на вході. На запитання, чому вона плаче, Л. Козлова каже: „Путіна хочеться задавити! Коли ви скрутите йому голову? Півтора роки було тихо, я раділа – слава Богу, Україна тут!“ Тепер у її місто знову прийшла війна, а сепаратистські батальйони намагаються вибити ЗСУ з їхніх позицій.
Жінка щодня приходить до наметового містечка, аби поїсти гарячого, – на польових кухнях всім дають кашу та напої.
Л. Козлова каже, що її донька живе у Донецьку, адже має там квартиру. Виїхати звідти не може, бо боїться, що квартиру пограбують. „Я туди не їжджу, не хочу. Ненавиджу цих „денеерівців“ (йдеться про тих, хто живе у так званій „ДНР“)“, – каже Л. Козлова і додає, що намагається не дивитися на телевізор – в Авдіївці працюють російські телеканали. „І цей покидьок Путін жене таку пропаґанду! Коли бачу ці новини – плююсь. Росія – аґресор, зайняла чужу територію, у Путіна – всі ознаки фашистської країни“, – каже вона і знову починає плакати.
Таких проукраїнських громадян в Авдіївці небагато. Заступник міністра реґіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Едуард Кругляк, який за наказом міністра приїхав до міста у безстрокове відрядження, каже, що інколи місцеві дякують за гуманітарну допомогу, а буває, кажуть: „Не потрібна нам ваша отрута!“.
Л. Козлова згадує 2015 рік, коли через обстріли не було світла та газу. Тоді місцева влада та служби порятунку були фактично відсутні, і люди замерзали у холодних будинках. Тієї зими через сильні морози замерзли кілька стареньких одиноких пенсіонерів. Цього разу ситуація набагато краще, людям допомагає і влада, і добровольці. Але незадоволені все одно є.
У найбільшій черзі на стадіоні, яка вишукувалася до намету міжнародного благодійного фонду „Карітас“, дехто стоїть вже добу. Люди тримають місце в черзі навіть вночі, коли посилюються обстріли. Це дає більше шансів отримати гуманітарну допомогу – набір продуктів та побутових миючих засобів.
Дві жінки, що стоять попереду всіх, називають лише свої імена, але охоче пояснюють, чому вони тут. „У нас пенсія – 1‚300 грн. (48 дол.), нам її не вистачає, бо в магазинах все дорого“, – каже одна із жінок, яка представляється Мариною.
Інша жінка, Ніна, жаліється на те, що дорослим нема де залишити дітей, поки доводиться чекати у черзі. „Мій онук посидів у наметі, а там так жарко, що йому стало погано, думаю, треба було б для дітей окреме місце облаштувати, аби вони тут не стояли“, – каже вона.
Жодних переговорів із сепаратистами
Окрім наметового містечка на авдіївському стадіоні, в районах міста облаштовують пункти обігрівання та пункти роздачі гуманітарної допомоги місцеві релігійні організації, як правило, протестанти і адвентисти.
Заступник міністра Е. Кругляк каже, що в разі потреби можна розгорнути в Авдіївці ще чотири-п’ять наметових містечка. Е. Кругляк відповідає за постачання тепла і води у будинки. Він приїхав сюди з Києва на початку минулого тижня і радіє відрядженню. „Я б тут залишився, – каже він. – Знаєте, чому? Бо тут є те, чого немає в Києві – не треба нікого підганяти. Кожен в адміністрації міста знає свою роботу“.
Голова військово-цивільної адміністрації (ВГА) Павло Жебрівський від початку загострення теж перебуває в Авдіївці. У кабінеті посадника міста тепер розташований координаційний штаб. Завдяки зусиллям багатьох служб протягом тижня було підключено 24 пересувні ґенератори біля таких соціяльно значимих об’єктів, як школи, лікарня, облаштували 11 пунктів обігрівання. З 29 січня місцевою владою було вивезено понад 250 людей, дітей та батьків. Їх відправили у санаторій розташованого у 100 кілометрів від Авдіївки Святогорська.
Минулого тижня працювала лише одна школи із семи, де є сховище на випадок обстрілів. На заняття ходили трохи більше ніж 250 дітей, каже П. Жебрівський. Загалом у місті живе 2‚000 дітей різного віку.
В Авдіївку також приїхали військові капеляни, в штабі зазначають, що це – величезна психологічна допомога для людей.
Весь минулий тиждень найбільшою проблемою тут була відсутність електроенерґії. „Для цього потрібна тиша, але ж вони (сепаратисти) постійно гатять по місту“, – каже П. Жебрівський.
Гуманітарна допомога в Авдіївці (Фото: Яна Сєдова)
В Авдіївці працюють представники Організації безпеки і співпраці у Европі (ОБСЕ) і група спостереження Спільного центру з контролі і координації питань припинення вогню (СЦКК), в складі якої є російські офіцери. „Якщо немає письмової ґарантії російського генерала, людей (ремонтників) ніхто не буде відправляти на смерть“, – пояснює П. Жебрівський.
Втім, підступність мала місце і коли такі ґарантії надавались. І бриґади ремонтників все одно обстрілювали. Відновити електроенерґію вдалося великими зусиллями лише 5 лютого.
П. Жебрівський каже, що російська сторона всіляко підштовхує до переговорів із сепаратистами. „Але ми із „курячими полковниками“ розмовляти не будемо“, – каже П. Жебрівський, називаючи „курячим полковником“ провідника „ДНР“ Олександра Захарченка, бо сепаратист до війни торгував курятиною.
Авдіївський „Коксохім“
Тепло у будинки міста весь минулий тиждень надавав Авдіївський коксохемічний комбінат, де працює 4,000 людей. За весь час війни завод обстрілювали понад 300 разів, не менш 50 працівників були поранені, дев’ятеро – смертельно.
„Коксохім“ не може працювати без електроенерґії, але у випадку надзвичайних обставин може перейти на природний газ. Саме газ підтримував роботу заводу і обігрівав будинки людей. Але його запаси обмежені, а електромережу можуть знову пошкодити будь-якої миті.
„Якщо так станеться і газ скінчиться, Авдіївка замерзне разом із нами, – говорить директор „Коксохіму“ Муса Магомедов. – Опалення для міста не буде, людей доведеться відразу евакуювати“.
Слово „евакуація“ в координаційному штабі воліють не говорити. Але на цей випадок готові одночасно вивезти понад 4‚100 осіб, це приблизно четверта частина населення міста. Втім, навряд доведеться вдаватися до масового вивозення, бо чимало людей тікали з міста від війни, але потім повернулися назад. Вони кажуть, що вже наїздилися і готові терпіти все – і холод, і обстріли. Аби тільки у себе вдома, в своїх стінах.
Яна Сєдова – журналістка з Києва, з грудня 2014 року написала низку репортажів із зони проведення антитерористичної операції (АТО) для різних засобів масової інформації в Україні та в США (The Ukrainian Weekly). За свої репортажі з зони АТО отримала відзнаку Національної спілки журналістів України, медалю ,,Незалежність”.