Архиєпископ Курітибський і Південної Америки Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) на еміґрації Іов Скакальський (1914-1974) народився на в Крем’янці‚ у родині Якова і його дружини Анни Федоринчик. Був в них єдиною дитиною і при хрещенні одержав ім’я Василія.
Після закінчення школи вступив до Волинської духовної семінарії в Крем’янці 1928 року. Серед його викладачів були Архиєпископ Олексій Громадський, професори Іван Власовський, Филимон Кульчинський, Михайло Кобрин, Михайло Булгаков, Лев Данилевич, Сергій Міляшкевич, о. Петро Табінський та інші.
О. Громадський звернув увагу на свого учня В. Скакальського, його смиренність, послух, чудовий голос, любов до Церкви, її святинь і святощів. В часі навчання в семінарії він зголосився бути послушником в Свято-Успенській Почаївській Лаврі, Архимандритом якої був О. Громадський. Після закінчення семінарії 20 листопада 1936 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Іова, опікуна й будівничого Почаївської Лаври.
В 1938 році Архиєпископ О. Громадський рукоположив його в сан сан ієромонаха. У ті роки о. Іов мав клопіт з польською поліцією, яка запроторила його за ґрати і лише початок Другої світової війни і розгром Польщі, дав можливість залишити тюремну камеру і вийти на свободу. Перша московська окупація Волині у 1939-1941 роках змусила о. Іова шукати притулку у Холмі, який став тоді центром українського православного життя.
В 1940 році постала Холмсько-Підляська єпархія, яку очолив Архиєпископ Іларіон (Іван Огієнко), з його благословення о. Іов став працювати в Холмській духовній консисторії, одночасно обслуговував недалекі від Холма парафії, коли там були відсутні настоятелі.
Наприкінці 1943 року о. Іов був призначений капеляном для православних вояків дивізії „Галичина”, пізнішої 1-ої дивізії Української Національної Армії. Разом з її вояками ділив нелегкі вояцькі будні, правив Служби Божі, разом з дивізією потрапив до англійського полону, в якому пробув два роки в Ріміні, Італія. В таборі вояків дивізії о. Іов заснував православну парафію, організував церковний хор, який по переїзді вояків до Великої Британії став основою відомого хору „Дніпро” в місті Олдгамі.
1947 року вояків дивізії переведено з табору в Ріміні до Великої Британії, о. Іов став першим православним священиком на терені тієї країни і до 1951 року був членом Генерального церковного управління УАПЦ, обслуговував парафії в Галіфаксі, Брадфорді.
Владика Мстислав 1951 року запросив о. Іова до Канади‚ де він до 15 вересня 1964 року виконував обов’язки секретаря митрополичої канцелярії Митрополита Іларіона, а тоді був призначений духовним опікуном і настоятелем церкви богословського факультету Колегії св. Андрія при Манітобському університеті у Вінніпезі.
18 лютого 1974 року скінчилися земні дороги архипастиря, тлінні останки Владики Іова з Курітиби було перевезено до Савт-Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі, і урочисто 2 березня поховано на цвинтарі.
На превеликий жаль‚ ім’я Владики Іова на Волині залишається невідомим. Водночас в Державному архіві Волинської області зберігаються документальні джерела із згадками про Владику Іова Скакальського, зокрема про його служіння в Південній Америці, спроби заснувати в Курітибі семінарію свв. Кирила і Методія, але фінансові можливості не дозволили здійснити цей задум.
Луцьк, Волинська область