Наш великий‚ наш багатостраждальний‚ наш героїчний‚ наш демократично-анархічно-революційно-бунтівничий і водночас довірливий і миролюбний народ – напередодні Дня Незалежности. І це вже 26-та річниця!
У 1991 році‚ коли Україна відновилася як суверенна держава‚ думалося: хоч би з п’ять років протриматися! Щоб зіп’ястися на ноги‚ обтрусити з ніг пил ідеологічних оман‚ трагікомічних „соціялістичних п’ятирічок“‚ наладнати господарство руками істинних господарів своєї землі. Відтак‚ по тих перших п’яти роках‚ коли совєтський спадок виявився набагато тяжчий і глибший‚ ніж це здавалося на початках‚ особливо після великого проукраїнського тріюмфу Першогрудневого референдуму‚ межа досягнення успіху знову відсунулася: ну‚ хоч би ще з 10 років‚ аби вже напевно можна було розраховувати на позитивні зміни.
І зміни приходили‚ не могли не приходити‚ бо народжувалися і підростали нові покоління‚ діти Незалежности і Свободи. Перед ними відкривався ширший світ‚ досвід успішних держав і народів. З глибин нації‚ нехай і замулених‚ напізабутих‚ піднімалася історична українська пам’ять – пам’ять про европейську сутність України. Пам’ять‚ котра повинна була стати стратегією розвитку‚ дати підставові орієнтири для ґрунтовного перезаснування суспільства‚ для з’яви нової політичної еліти.
І тут виказалося недобре‚ незмінно україноненависницьке нутро Москви‚ котра сама не бажала починати жити новим життям і Україні заступила дорогу до майбутнього. Саме тут‚ у різному цивілізаційному виборі полягає несполучність цих двох національних організмів – европейського українського і азіятського російського. Саме тут – причина нинішнього стану взаємин між Україною і Росією – стану війни.
Певна річ‚ є багато інших чинників‚ котрі дотепер гальмували і ще й нині гальмують економічний‚ політичний і культурний поступ України. І все ж народ наш‚ всупереч багатьом лихам‚ мимовільним і свідомо влаштовуваних недругами‚ зумів витримати всі випробування перших 25 років Незалежности. Чверть віку – це вже той період‚ коли можна стверджувати: державна суверенність України вже незворотна.
Як один з багатьох неспростовних доказів подамо тут тільки цей один: коли в перші п’ять‚ 10‚ навіть 15 років українське суспільство‚ навіть його найактивніші члени‚ ще не здавали собі справи з причин такого довгого і такого проблемного відродження України‚ то сьогодні усі ці причини добре вияснені й усвідомлені. Отже‚ попереду – „зелене світло“. І нехай тобі щастить‚ дорога Україно!
При цьому оптимістиному настрої все ще‚ на жаль‚ присутня тривога: в останні три роки Москва саме в серпні посилювала свою аґресивність супроти України. Можливі провокації і диверсії й цього разу‚ однак‚ саме ці три останні роки переконують‚ що Україна вже не схитнеться на шляху свобідного життя.