В останньому розділі книги „Наш світ“ автор вказує на загрози, пов’язані з аґресією Росії, внаслідок чого відбувається поступове повернення ідеї етнічної війни з намаганням знову руйнувати держави і бажанням знайти нового офірного цапа, який відповідатиме за занепад світу.
В. Склокін розповів:
„Мені випала приємність бути присутнім на певних етапах підготування цієї праці у 2013-2014 роках‚ коли відбувалися події Евромайдану. Тоді Т. Снайдер був у Відні, в Інституті наук про людину. Ми з ним багато спілкувалися і я бачив, як події, які відбувалися тоді в Україні, впливали на його інтерпретацію Голокосту. Зокрема теза про руйнування держав і бездержавности, що відбувалося на східній Україні та в Криму.
І це занурення в події Голокосту допомагали йому краще розуміти політику Росії. Водночас із книгою „Чорна земля“ він писав багато публіцистичних текстів, присвячених подіям Евромайдану. І це дуже гарний приклад, як можна дивитися на минуле з перспективи сучасности“.
Т. Снайдер висуває основною тезою подвійне руйнування держав нацистським і радянським режимами. Він пояснює, що причиною винищення євреїв стала не всесильна бюрократична модерна держава, яка поєдналася з нацистською антисемітською ідеологією, а навпаки – процес руйнування держав у Центрально-Східній Европі, особливо в зоні подвійної окупації, яка охоплює території західної України, Польщі та Балтійських країн. І саме ці держави стали подвійним інкубатором для Голокосту: в них відбулося поєднання нацистської ідеології з місцевими умовами і політичними прагненнями місцевого населення.
„Таким чином Снайдер, – каже В. Склокін, – підважує традиційну інтерпретацію про Голокост як наперед заплянований задум Гітлера і каже, що винищення євреїв – це непередбачуваний наслідок колоніяльної війни, руйнування держав і бюрократичних інституцій, які позбавили євреїв правового захисту, котрим вони користувалися до того“.
Своїми враження про книгу поділився професор УКУ Ярослав Грицак:
„Спершу варто наголосити, що книга, яка зробила з Тімоті Снайдера всесвітньовідомого історика, називається „Криваві землі“ і є найбільш відомою його працею. І дуже важко писати іншу книжку після дуже доброї, бо всі будуть рівняти до попередньої. Т. Снайдер хотів написати працю, яка хоча б дорівнювала попередній. Зразу скажу, що книга „Чорна земля“ є не кращою, а слабшою – і це також видно по реакції рецензій. Майже кожна рецензія має дуже сильну неґативну складову. Втім, найсильніша і найсуперечливіша теза цієї книги – не про генезу Голокосту, а про те, що Голокост стався через Україну. Тому й така назва – „Чорна земля“, тобто український чорнозем. Насправді Т. Снайдер пробує змінити центр вивчення Голокосту: коли раніше говорили про винищення західних євреїв і табір Авшвіц, то тут акценти зміщуються на Схід. Ця книга написана за формою „Польща плюс“, коли Східна Европа не є периферією – навпаки, саме там, зокрема в Україні, відбувається центральна історія ХХ ст.
Т. Снайдер показує, що присутність держави, навіть найгіршої, – краще, ніж її відсутність. Бо тоді це призводить до деструктивного сценарію. Тому автор називає Гітлера екологічним анархістом, який свідомо знищує державу. Але Гітлер не єдиний анархіст – його попередником був Сталін. Відтак територія між Балтійським і Чорним морями зазнала процесу подвійного руйнування держави. Спочатку в 1939 році прийшов Сталін і зруйнував усе це „узбережжя“, яке стало західним пограниччям Радянського Союзу. А потім на цю територію прийшов Гітлер – і зруйнував її вдруге. Це значною мірою призвело до сценарія Голокосту.
Т. Снайдер ставить дуже сильний акцент на важливості всієї поділеної території у ХХ ст. Він чітко пояснює, як пляни Гітлера щодо України і щодо Голокосту виникають з поразки Німеччини у 1917 році. Він робить крок до концепції тридцятилітньої війни ХХ ст.: тобто війни, яка почалася в 1914 році, а закінчилася в 1945 році.
Хоч тут варто зазначити, що Гітлер не мав чіткого пляну Голокосту і не передбачав повного винищення євреїв. Немає жодного документу, де було б сказано, що всіх євреїв треба винищити. І до кінця війни існував так званий „мадаґаскарський плян“ – суть його в тому, що євреїв, які виживуть, мали вислати на острів Мадаґаскар. Через це виникла гіпотеза, що ідея винищення всіх євреїв з’явилася влітку 1941 року, коли Гітлер окупував Україну. Але ця думка у більшості досліджень є марґінальною – у Т. Снайдера вона стає центральною. Окремі тези, які у нього звучать переконливо, насправді є гіпотезами. Зокрема це стосується радянської окупації 1939-1941 років. Автор пише, що Радянський Союз свідомо потурав місцевим комуністам-націоналістам і дозволив їм зберегти місцеві інституції. Цього насправді не було.
Загалом теза книги є перебільшеною – так би мовити, занадто сильною. Вона потребує дуже великої роботи далі. Але в цьому можна побачити і плюс, адже перед нами відкривається новий простір для дискусії, якого часто українські історики не помічають і не розуміють важливости українського питання. Ця книга Т. Снайдера має мотивувати писати про Україну в інший спосіб – усвідомлюючи, по-перше, наскільки цікавою є Україна, а по-друге, як через вивчення цього процесу можна прогнозувати майбутнє.
Без сумніву, важливість книги – у її маштабності, ґльобальному контексті, який вона охоплює. Після цієї праці мені буде легше говорити про відповідальність українців за Голокост. Автор не знімає з нас відповідальности – навпаки, робить процес вибачення набагато природнішим“.