Було їх тільки шестеро осіб – два перекладачі, два президенти і два міністри. Що там сталося і обговорювалося можна довідатися тільки від останніх чотирьох осіб. Мабуть‚ найбільшою іронією американсько-російських‚ як колись радянських переговорів‚ є те‚ що до повідомлень неамериканської сторони треба теж прислуховуватися для того‚ щоб збагнути правду, хоча не повну‚ яка є за межами найбільш наївних надій. Адже Володимир Путін і Сергій Лавров – малодостовірні джерела правди. На жаль‚ з американської сторони Дональд Трамп і Рекс Тiлерсон, мабуть‚ теж не кращі.
Ще кандидатом у президенти Д. Трамп минулого року згадав, що він зустрічався з В. Путіном, вони були спільно „друзі” у телевізійній програмі „60 Minutes.” Виявилось, що один другого зовсім не бачив‚ бо фільмування частин програми відбувалося у різних кінцях світу.
На публічному виступі у Варшаві‚ де текст був підготовлений професійними особами Білого Дому‚ які готують такі промови, Президент Д. Трамп дав надію спраглим українцям, що їхні турботи, тобто аґресія Росії до України буде темою також приватних розмов з В. Путіним та що США поставить це питання у принциповій формі. Хоча у пресовій конференції раніше Д. Трамп не зробив такого враження. До речі‚ на тій пресовій конференції Д. Трамп навіть кількаразово засоромив свою власну державу, критикуючи її пресу, попереднього президента та розвідувальні служби. Тому‚ маючи зовсім вільну руку‚ без конспекту та навіть переліку тем до зустрічі з В. Путіном‚ треба було від Д. Трампа сподіватися найгіршого.
Не знаю‚ чи Д. Трамп взагалі українське питання ставив, тільки знаю, за поданням Р. Тiлерсона та С. Лаврова, що про українське питання пропозицію давав не Д. Трамп, а В. Путін, тобто щоб США визначили окремого посланця на Мінські переговори. От і все!
Інші справи, які Д. Трамп мав порушити, мали подібний результат. За інформацією Р. Тiллерсона, Д. Трамп говорив про втручання Росії в американські вибори, хоча раніше висловив свої сумніви щодо американської розвідувальної інформації по цьому питанню. За поданням С. Лаврова, В. Путін заперечив втручання і Д. Трамп цю відповідь прийняв. Не було заперечення й від Р. Тiлерсона. Речник Білого Дому сказав, що так не було, але того речника не було при розмові.
Щодо Сирії, домовились на реґіональне припинення вогню в реґіоні, де і так немає конфлікту між США і Росією. Чи обговорювалося зміну режиму Башара Асада, використовування Б. Асадом хемічної зброї та російського потурання цьому не знаємо. Знаємо, що не було висновків.
Найцікавішим було домовлення про співпрацю Росії і США у кібернетиці. Співпраця, мабуть, означає доступ другої сторони до інформації першої сторони. Не знаю, котра перша, а котра друга сторони, але Росії цього, здається, і так не потрібно.
Повернемось до справ українських. На сторінках „Росія сьогодні” появився заголовок, що Крим завжди буде російським. Це питання на зустрічі, мабуть, навіть не порушувалося. А чому Росія власне запропонувала американського посланця до Нормандського формату – щоби замирити публічну опінію, а зокрема Конґрес США – мовляв, США також бере участь у процесі, а Росія далі робитиме, що захоче.
Президент Джон Кеннеді ще у 1960-их роках після першої зустрічі з Микитою Хрущовим признався, що він не був достатньо підготованим, та що М. Хрущов його „зробив на м’яко”. Пізніше внаслідок тієї невдалої зустрічі СРСР влаштував два випробування для США та Заходу – стіну у Берліні та ракетну кризу на Кубі. Перша була настільки вдалою для СРСР, що проіснувала понад 25 років та була символом „холодної війни”.
Д. Трамп не поїхав на зустріч з В. Путіном недостатньо підготованим. Він був зовсім не підготованим. Сам Білий Дім вказував, що Д. Трамп діятиме „на ногах”. Показалося далеко гірше того. Вийшло, намір Д. Трампа був не захищати інтереси США та цивілізованого світу, а свої власні, тобто дружбу з В. Путіном. Філософічним парадоксом була його публічна промова у Варшаві, де він присвятив чимало часу концепції конфлікту цивілізацій. Можна було пізнати з його виголошення та рухів, що він зовсім не розумів тексту, до якого, до речі, він зовсім не був причетним, бо він його не писав. Тому цю політично-філософічну частину мало хто сприймав серйозно, хіба що польські екстремісти типу Ярослава Качинського, Анджея Дуди і їх партія, яка систематично у Польщі впроваджує давню шовіністичну лінію: Польща для поляків.
Засадничо цей тиждень був поганим для українців. Виявилось, як багато разів у минулому, що нас б’ють вороги з усіх сторін, та, що остаточно наші справи та труднощі мусимо лагодити самі. Щодо Д. Трампа, він ні Україні, ні США не приніс користи. Причина, мабуть, в самій особі Д. Трампа, який не розрізняє правди від неправд. І, мабуть, тому не розбирається у справах та людях з питання, що є добре, а що є зле. Протилежність зла добру – це основне філософське питання. Але де Д. Трампові до філософії!
Ню-Йорк