Якщо помиляюся‚ то поправ мене‚ шановний читачу‚ але я таки певний‚ що в кожній родині з нашої повоєнної еміґрації особливу цінність становили книжки. Ледве чи в якійсь українській оселі не можна було знайти Шевченкового „Кобзаря“‚ Франкового „Мойсея“‚ віршів і драм Лесі Українки‚ збірки поетів „Ню-йоркської групи“‚ незмінного джерела оптимізму – Екового „Лиса Микиту“‚ „Історію України-Руси“ Михайла Грушевського‚ книжок багатьох заборонених в совєтській Україні авторів.
Коли справедливо кажуть‚ що дім без книги – це як людина без душі‚ то в діяспорі українська книжка ще довго по війні була ще й єдиним зв’язком з батьківською землею‚ дорогоцінним джерелом рідного слова‚ знаком належання до національної культури.
Втім‚ і в інших народів‚ в інших етнічних громадах було так само. Тоді ще ніхто й уявити не міг‚ що книжка‚ цей величезний здобуток людської культури і багатовіковий творець цієї культури‚ зазнає переоцінки‚ зменшиться в ціні‚ поступившись перед новітніми інформаційними технологіями‚ перед комп’ютером. Технічна цивілізація‚ як ще 100 літ тому передбачив Освальд Шпенґлер‚ нестримно наступає на культуру‚ зокрема на книжку. Вся світова клясика вже оцифрована‚ в електронному варіянті можна також знайти твори усіх найбільших українських письмеників.
І все ж книжки живуть‚ і кожне нове покоління успадковує особливе хвилювання від дотику руки до видання‚ котре ще пахне друкарською фарбою. Серце радіє‚ коли бачимо стільки людей‚ скажімо‚ у „Barnes and Noble“‚ або у Львові під час вересневих книжкових форумів.
Тут в іншому проблема: в американсько-українських родинах зібралося за понад 70 років набагато більше книжок‚ ніж на нинішній день є в Америці українських читачів. Є безліч випадків‚ коли діти і внуки повоєнних українських еміґрантів успадковують від батьків-матерів чи дідусів-бабусь великі і цінні книгозбірні‚ але не знають‚ що з ними робити далі. Раніше‚ до початку 1980-их років‚ справа вирішувалася просто: можна було віддати до публічної чи наукової бібліотеки. Бувши від дитинства завзятим бібліофілом‚ я мав велику приємність подарувати бібліотекам різних американських університетів сотні тематичних україномовних видань. Знаю‚ що так чинили й інші власники приватних книгозбірень. Але з приходом цифрової епохи бібліотеки більше не приймають друкованих книжок. То як же бути з цим?
Вихід є і навіть ідеальний: наші діяспорні книжкові скарби віддаймо в Україну. Задля практичного втілення цієї ідеї в життя я витратив два роки. Йшлося про те‚ щоб проєкт був і надійний‚ і недорогий. Ґарантією того й іншого є професійність і людська шляхетність двох виконавців – міжнародної компанії в галузі поштових відправлень „Міст-America Inc.“ і Львівської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури‚ та їхніх керівників – Наталії Брандафі і Андрія Салюка.
Проєкт з повним правом заслуговує на цю назву – „Порятунок друкованої культурної спадщини“‚ і вкрай простий та зручний для застосування. Власники книжок чи книгозбірень пакують свої видання й надсилають до компанії „Міст-America Inc.“‚ вона ж‚ на пільгових засадах‚ пересилатиме книжки до Львова‚ до Товариства охорони пам’яток. Там фахові бібліотекарі разом з добровольцями Товариства складуть каталоги одержаних видань і визначать‚ порадившись з власниками збірок‚ кому належить передати книжки. Очікується‚ що наукова та науково-полулярна література піде в академічні та університеські бібліотеки‚ художня – у шкільні та сільські бібліотеки.
Отже‚ адреса компанії: „Міст-America Inc.“‚ 600 Markley St., Port Reading, NJ 07064. На пакункові відправник має надписати „BOOKS UA“ і‚ звичайно ж‚ вказати свою адресу‚ щоб „Міст-America Inc.“ могла виставити на цю адресу пільговий рахунок. Також відправник може вказати конкретного одержувача в Україні‚ й тоді пакунок піде безпосередньо на цю адресу.
Для більшої поінформованости подаю й адресу Львівської обласнної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури: Україна‚ Львів‚ вул. Коперника‚ 40-А (А. Салюкові).
У разі‚ коли виникне потреба в уточненні порядку чи в консультації‚ можна звертатися до Івана Висоцького на електорнну адресу: [email protected].
Сподіваюся‚ що не один шановний читач „Свободи“ скористається цим доступним і ефективним способом‚ а в Україні не один книголюб відчує щиру вдячність українській громаді Америки.
Про всяк випадок подаю й свою адресу: Peter J. Piaseckyj ‚ 242 191 Street, Sunny Isles Beach, FL 33160, USA Mobile: 305-965-3663, E-mail: [email protected].