Мабуть‚ це карма – що в сьогоднішній Україні повинна була написатися і видатися книжка‚ здатна об’єднати національно свідому частину суспільства і водночас кинути яскравий пучок світла на морально-політичний стан в усій українській державі. Це дослідження українського історика і публіциста Вахтанга Кіпіані „Справа Василя Стуса“. І відразу поправимося: ситуація довкола книжки збудила і напружила всю спільноту‚ абсолютно всю‚ від верхів до низів‚ тому що для українського народного світорозуміння є тяжким‚ непростимим гріхом – причетність‚ безпосередня чи опосередкована‚ до покарання невинної людини тюрмою і сибірськими концентраками. Коли та причетність стає явною‚ таку особу вже свята вода не відмиє‚ чекає її загальний осуд та гнів й саме ім’я її стає символом неправедности і ницости. І хіба не так сприймається в Україні ім’я Віктора Медведчука – безсоромного‚ безпринципного адвоката‚ котрий‚ догоджаючи совєтській владі‚ так „захищав“ у суді поета-дисидента Василя Стуса‚ що той знову потрапив до тюрми і на нове заслання‚ звідки вже не повернувся живим.
Україна втратила великого поета‚ але ще більшим Василь Стус був як особистість‚ як людина лицарської чести‚ незламних моральних засад‚ душевної краси і величезної сили духу. Тепер‚ в незалежній українській державі‚ його життєвий подвиг належно оцінено: він – Герой України. У Львові‚ Тернополі‚ Вінниці відкрито пам’ятники цьому пресвітлому українцеві. Еге ж‚ тут історія дуже любить повторюватися: багатьом великим борцям за правду і справедливість‚ убитих чи згноєних в тюрмах‚ по смерті ставлять пам’ятники.
А кати і нелюди тим часом шукають інших можливостей послужити злу. І казяться від люті‚ коли хтось згадає про їхні справжні „заслуги“. Пролізши на політичні верхи за Леоніда Кучми‚ В. Медведчук ревно помагав не розвивати українство в Україні‚ а стримувати‚ убивати його. З рук таких‚ як сам‚ відступників одержав довгу низку державних орденів. Тепер він‚ вже з висоти своєї відомости‚ переслідує автора дослідження „Справа Василя Стуса“ – тобто знову переслідує правду. Бо книжка – гранично документована. Це нещодавно відкриті архівні документи з шеститомової кримінальної справи проти поета‚ його листи з тюрми‚ свідчення співв’язнів‚ друзів‚ рідних. Неможливо щось спростувати. І на усьому неспростовному тлі – убивчі слова В. Стуса: „Навіщо мені такий адвокат? Ще один прокурор у справі мені не потрібен”.
Відомо‚ яка „незалежна“ судова система в Україні. Перше засідання відбулося 10 липня‚ але під стінами суду зібралося стільки народу з гаслами „Медведчука – під арешт!“‚ що слухання змушені були відкласти. Та ось 19 жовтня Дарницький районний суд таки заборонив розповсюджувати книжку В. Кіпіані „Справа Василя Стуса“. Тільки це дало результат‚ протилежний від очікуваного В. Медведчуком: книжка стала „бестселлером“‚ люди купують по декілька примірників‚ замовлення приходять з різних країн. У багатьох містах молодь на вулицях організувала „флешмоби“: при свічках читали фрагменти книги про Стуса. В обласному Миколаєві люди не пустили В. Медведчука на зустріч з виборцями.
Так що‚ крім нової ганьби‚ В. Медвечук не домігся нічого. Майбутні автори-розстежувачі колись обов’язково поєднають обидва „книжкові процеси“. Бо ще у 2001 році цей антигерой судився з Дмитром Чоботом‚ автором дошкульної і також неспростовної книжки „Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука“.
А між цими судами була ще Революція Гідности‚ в якій В. Медведчук‚ цей схиблений кум схибленого Володимира Путіна‚ взяв бік історичного ворога української свободи і незалежности. Ці чорні плями у біографії „адвоката“ – незмивні. І такими вони залишаться в українській історії‚ в українській національній пам’яті.