13 квітня, 2016

Володимир Баранецький був піонером української діяспори 

Св. п. Володимир Баранецький

18 лютого помер В. Баранецький. Похорон при численній участі мирян, друзів, приятелів і знайомих Парастасом з Панахидою молитовно довершив 21 лютого о. Тарас Свірчук при співі дяка Михайла Стащишина і підтримці учасників. Прозвучало болючо сумне – Вічная пам’ять! Відхід кожної людини сприймається болюче, а у випадку В. Баранецького цей біль був винятково більший, бо він працював для громади, починаючи з України‚ у спортивному, а згодом у громадсько-політичному і науковому житті. Це виразно звучало у прощальних словах промовців.

Автор цих рядків прощав покійного, як колишній директор канцелярії Наукового Товариства ім. Шевченка і як секретар і фінансовий референт Фундації приятелів „Енциклопедії України“‚ у якій покійний був головою. Теплі слова висловив голова Українського Інституту Америки д-р Данило Свістель, у якому покійний був душею і довголітнім головою. Від родини зворушливо прощала дідуся онука Лариса Рафаєль.

В. Баранецький народився у священичій родині 3 січня 1922 роки у селі Воля Якубова, біля Дрогобича. У Дрогобицькій гімназії здобув середню освіту і поступив у Львові до Академії закордонної торгівлі. Друга світова війна змусила його залишити українські землі і йти у невідоме на Захід. У 1945 році В. Баранецький продовжив студії економії і включився в українське студентське життя Мюнхену, як голова Українського Студентського Клюбу. Водночас він брав активну участь у спортивному русі.

У 1947 році В. Баранецький еміґрував до США, де продовжив студії у Дартмонт коледжі, Ню-Гемшир, які завершив ступенем маґістра комерційних наук. Він мав провідну позицію у престижній компанії „Морґан Ґаранті Траст“ у Ню-Йорку‚ у якій працював до виходу на пенсію. Ця позиція давала можливість їздити до різних країн, включно з Радянським Союзом‚ мати добрі професійні зв’язки з широким колом фінансистів світу.

В. Баранецький був одним з перших членів-засновників Українського Спортового Клюбу у Ню-Йорку‚ одним з ініціяторів – секретарем, поряд з головою Мирославом Лепкалюком у справі придбання Українського Народного Дому в Ню-Йорку, що став приміщенням для хору „Думка“, Українського театру під керівництвом Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської, а згодом Лідії Крушельницької, Українського Музичного Інституту, Об’єднання Прихильників Визвольної Боротьби України, Організації Державного Відродження України, Пласту й інших. Згодом був його головою.

В. Баранецький очолив новопосталу Фундацію приятелів „Енциклопедії України“, яка займалась завершенням останнього тому і виданням довідника англійською мовою. За допомогою Фундації Наукове Товариство ім. Шевченка (НТШ) у Львові передрукувало енциклопедію. Фундація допомогла видати французькою мовою історію України й антологію української літератури ХІ-ХХ ст. Від Фундації В. Баранецький був співспонзором з НТШ в США „Енциклопедії Української Діяспори“ під редакцією Василя Маркуся. Фундація взяла активну участь у підготуванні першого тому 25-томової „Енциклопедії Сучасної України“ під редакцією Івана Дзюби.

В. Баранецький був також головою Фундації мистецької творчости Олекси Грищенка‚ улаштовував виставки творів О. Грищенка, а коли Україна стала незалежною державою, згідно з бажанням мистця, мистецьку творчість О. Грищенка передав в Україну.

Він був членом Українського Народного Союзу, фінансовим референтом Громадського комітету видання у 40 томах до 1‚000-ліття Хрещення Руси-України. Усю працю він провадив безкоштовно. Крім цього‚ був щедрим жертводавцем на різні громадські і наукові цілі.

В. Баранецький був дбайливим і прикладним головою родини. З дружиною Христиною вони виховали синів Миколу й Адріяна, яким дали родинне, релігійне і патріотичне виховання та вищу освіту. Обидва сини – лікарі. В особі Покійного його дружина втратила вірного друга в житті, сини – дбайливого батька, онуки – любого дідуся, а українська громада – провідного громадсько-політичного діяча й великого українського патріота.

Хай світла пам’ять про В. Баранецького йде з роду в рід!

Коментарі закриті.