Майже водночас декілька українських видань висловилися на болючу тему Криму і кримських татар. Вже три роки окупований Росією півострів залишається відкритою раною на державному тілі України. Які ліки тут помогли б? Мабуть‚ передусім – консолідована суспільна думка і політична воля влади. Покищо нема ні того‚ ні іншого. Дискусії з цього питання лежать переважно у теоретично-правовій площині‚ зокрема й щодо найголовнішого: який статус Криму‚ з огляду на його корінний татарський етнос‚ буде‚ у випадку повернення території до складу України‚ правильним – правильним з обох точок зору‚ української і татарської?
Відсутність конкретного кримського проєкту з боку офіційного Києва‚ різнобій у поглядах і висновках українських політиків і політичних експертів створюють широке поле для маніпуляцій і підміни понять щодо важливости Криму для українських національних інтересів.
Добре хоч‚ що свідома частина українців гостро реаґує на провокативні‚ капітулянтські пропозиції‚ подібні до озвучених українським олігархом Віктором Пінчуком на сторіннках американської газети „The Wall Street Journal“. Тобто‚ час від часу українська позиція набуває похвальної однозначности: Крим був і залишиться українським!
Для самих же татар Крим – не предмет юридичної казуїстики‚ для них це – питання життя або смерти. Це їхня земля‚ їхня історія‚ в якій цілий народ вже вдруге виявляється без вини винним — як за тирана Сталіна‚ так і за сталінського спадкоємця Володимира Путіна.
Тому татари в українському політикумі помітно активніші‚ цілеспрямованіші‚ ініціятивніші. Після того‚ як Москва заборонила діяльність Меджлісу‚ тобто парляменту кримсько-татарського народу‚ його голова‚ депутат Верховної Ради Рефат Чубаров закликав Президента України Петра Порошенка до негайного створення Конституційної комісії для остаточного і справедливого визначення статусу Криму.
Заклик не залившився без відповіді з боку українського громадянського суспільства: у Києві відбувся Марш солідарности з кримсько-татарським народом‚ символічно почавшись з алеї „Героїв Небесної Сотні“. Кримсько-татарське питання тісно переплелося з загальнонаціональним питанням українським.
І це не лише в Україні. Наприклад‚ Посол Канади в Києві Роман Ващук з приємністю засвідчив‚ що в його країні кримсько-татарська діяспора активно співпрацює з діяспорою українською‚ і що „шок окупації допоміг українському суспільству переосмислити і дооцінити історичний внесок кримськиих татар у спільну історію України і по-іншому подивитися на питання національно-культурної автономії кримських татар“.
Як саме по-іншому – про це говорить законопроєкт „Про статус кримсько-татарськго народу в Україні“‚ зареєстрований у Верховій Раді 7 квітня. Автори документу пропонують визнати Автономну Республіку Крим національно-територіяльною автономією кримсько-татарського народу – у межах кримського півострова.
З українського боку‚ з законодавчою ініціятивою виступив Громадський фонд „Майдан закордонних справ“‚ презентувавши проєкт Конституції Кримсько-татарської Автономної Републіки. Ним передбачався поділ кримського населення на етнічні групи та зформування на цій основі огранів місцевого самаоврядування: українці‚ кримські татари‚ росіяни – по 30 відс.‚ інші – 10 відс.
І знов таки‚ в обговоренні цих законопроєктів та ініціятив думки й оцінки радикальним чином розійшлися. Почулися‚ вже вкотре‚ звинувачення на адресу першого Президента відновленої української держави Леоніда Кравчука‚ за якого Кримська область України отримала статус Автономної Республіки. Цим негайно скористалася Росія‚ безборонно перетворивши кримську „республіку“ у свій анклав. Тому‚ мовляв‚ не слід помилятися вдруге.
Молодий правозахисник‚ кримчанин з роду‚ Сергій Мокренюк так пише про це:
„Я бачу Крим як певний мультикультурний простір, як частинку вільної демократичної унітарної України – держави, яка не лише поважає права корінних народів, а й забезпечує їх збереження та розвиток… Крим – це область України. Місто Севастопіль – це таке саме місто Криму, як будь-яке інше місто. За час війни з Російською Федерацію ми наїлися вже „молодих республік“, і лише від одного цього словосполучення, яке нам нав’язане Москвою, нудить.
Автономна Республіка Крим в 1990-их роках була створена як поступка перед Кремлем, який не приховував своїх претензій на півострів. Севастопіль став місцем базування Чорноморської фльоти Росії. Тому місто Севастопіль в Україні мало спеціяльний статус. Росія весь час незалежности України вкладала великі фінансові ресурси в Севастопіль. І саме Російська фльота в Криму стала чинником швидкої окупації півострова в 2014 році.
Оскільки після звільнення Криму російській фльоті немає місця в українських землях, втрачає сенс будь-яких спеціяльних статусів як для міста Севастополя, так і для всього кримського півострова.
Севастопіль — звичайне місто Криму, районний центр. Крим — звичайна область України“.
Цьому авторові не менш арґументовано опонує співзасновник Громадського фонду „Майдан закордонних справ“ дипломат Богдан Яременко:
„Україна як учасниця низки конвенцій ООН має зобов’язання ґарантувати права корінним народам. В Криму їх три – кримські татари, караїми та кримчаки. Найчисленнішим і найкраще організованим є кримські татари. Саме корінні народи мають право на самовизначення. Національна автономія – один з найефективніших способів реалізувати право корінних народів на самовизначення в рамках єдиної держави.
Реалізувати права корінних народів не в рамках територіального утворення, а в рамках усієї України теоретично можна. Але, скажіть, який сенс ґарантувати права корінного народу кримських татар на Чернігівщині чи Закарпатті, де їх немає? І давайте скажемо чесно – Донецька та Луганська області не були автономними, тим не менше під окупацією залишається близько третини їх територій. Отже, статус области не є ніяким ґарантом проти зовнішньої аґресії, росту сепаратизму тощо…“.
Виступаючи 18 травня‚ в День вшанування пам’яті жертв депортації кримсько-татарського народу‚ Президент П. Порошенко повідомив‚ що дав доручення Конституційній комісії створити робочу групу для уточнення конституційного статусу Автономної Республіки Крим.
„Відтак ми зробимо перші кроки до створення у Криму національної автономії кримських татар. Вона також повністю врахує рівні права і свободи українців, етнічних росіян та представників усіх інших етносів, що проживають на півострові. Крим – це Україна, а Україна – це Европа. Частина цивілізованого світу, де цінується людська гідність і суверенні права народів…“‚ – запевнив П. Порошенко.
Гарні слова‚ але‚ на жаль‚ питання політичної волі української влади залишається відкритим. Тому так контрастує на тлі цього безволля подвиг полковника Петра Болбочана‚ командира бриґади Запорізької Дивізії Української Народної Республіки‚ який блискучим ударом звільнив від більшовиків Крим у березні 1918 року. Близьке сторіччя цієї події варте особливого відзначення.