permalink
Хор Академії св. Юра співає пісню Володимира Івасюка „Червона рута“. (Фото: Ірена Реєнт Савіяно)
permalink
Танцюристи ансамблю „Калинонька“ виступають на головній сцені фестивалю. (Фото: Ірена Реєнт Савіяно)
НЮ-ЙОРК. – Кінець третього тижня травня уже не перший десяток років відомий традицією відзначення Українського фестивалю Церкви св. Юра. Починаючи з 1976 року парафія в центрі ,,українського села” в Мангaтені охоче запрошує українців, гостей та жителів міста відчути себе частиною нашої національної культури.
Цьогорічне урочисте відкриття свята відбулося з благословення та молитви пароха храму о. Еміліяна Дороша, ЧСВВ. Привітав гостей і учасників також Генеральний консул України в Ню-Йорку Олексій Голубов, зазначаючи, що популяризація української культури та традиції нашими політичними союзниками є особливо вагомою в час російської аґресії. Зі словами підтримки і любови до ,,Маленької України” в Ню-Йорку виступила член Міської Ради Карліна Рівера.
Розпочали концертну програму брати Добрянські, виконуючи державні гимни України та Америки – традиція усіх фестивалів. Організатори свята з ведучими Олесею Шумською та Андрієм Стасівим підготували й справді насичену музичну й танцювальну програми.
Попри дощові умови суботнього дня, свято тривало. Емоційність, пластика й майстерність рухів учасників танцювальних колективів подивовувала й захоплювала гостей, особливо тих які не знайомі з українськими танцями. Козачок, гопак, полька й коломийка найбільш характерно демонстрували український національний темперамент через розмаїття строїв і кольорит рухів різних реґіонів.
Щодо пісенної програми, то в репертуарах учасників звучали як давно відомі композиції ,,Виростеш ти, сину”, ,,Я піду в далекі гори”, ,,Червона рута”, так і сучасні пісні ,,Десь по світу”, ,,Моє ім’я – Україна” й інші.
З фольклорними піснями автентичними здебільшого для центральної та східної України виступили ,,Українські Сільські Голоси” (Ukrainian Village Voices). До слова, цей унікальний ансамбль, більшість учасників котрого не є україномовними, збирається цьогоріч вперше особисто відвідати старожилів із віддалених українських сіл, котрі знають і співають маловідомі народні пісні, щоб традиція українського фольклорного співу залишалася живою.
Особливо цікавим для відвідувачів був духовний репертуар хору ,,Думка”, концерт якого відбувся в приміщенні храму. Церковна музика як ,,Ангел вопіяше” Михайла Вербицького, ,,Милість спокою” Кирила Стеценка, ,,У царстві Твоїм” Миколи Леонтовича з притаманним літургійним творам драматизмом й психологією засвідчували особливу вагомість духовної музики в українській культурній спадщині. На завершення свого виступу з піснею ,,Многая літа” хористи привітали присутнього Владику Павла Хомницького з його уродинами.
Публіка зібралась в очікуванні виступу танцювального ансaмблю „Сизокрилi.“ (Фото: Андрій Стасів)
Свято тривало й поза сценою. Кожного року організації, підприємства і постачальники намагаються репрезентувати свій труд через новинки й цікавинки. Тож кожен міг знайти заняття собі до душі, незалежно від свого походження й знання української мови. Чимало було охочих вперше спробувати вареники, пампушки, борщ і випічку української кухні, подивитися й придбати українські національні строї. Фестиваль тішив око розмаїттям вишиванок, декотрим з котрих більше 100 років: борщівська, полтавська, буковинська та з інших реґіонів різнилися між собою кольоритом орнаментів й обереговим значенням.
Долучитися до вікових традицій валяння шерсти пропонувала організація Разом, провівши майстер-клясу. ,,Я закохалася в цій техніці відколи побачила. Коли в шитті чи в’язанні можна побачити, як працює нитка – то в цій техніці вовна сама збігається, скріплюючи ворсинки між собою – і в цьому є якась містерія, що робить кожен виріб унікальним”, – розповіла майстриня Марта Загайкевич.
Серед інших цікавинок відвідувачі фестивалю мали змогу дослідити своє генеалогічне дерево від Центру Української історії та науки (Сомерсет, Ню-Джерзі), взяти участь в аквагримі – малюванні фарбами на обличчі від мисткині Оксани Ізбянської, потанцювати на забаві під запальну музику ,,Небокраю”, дізнатися більше про діяльність українських організацій на теренах Америки, або просто познайомитися й поспілкуватися з цікавими людьми.
Фактор, котрий би також не хотілося залишити поза увагою – це самовіддана й наполеглива праця організаторів та волонтерів, що лишається поза лаштунками фестивалю.
„Фестивальний комітет розпочав організацію свята ще з листопада минулого року. Що мене передовсім тішить – це те, що я бачу, як люди згуртовуються. Особливий досвід полягає в розумінні, що це люди різні за фахом, місцем народження, віковими категоріями. Кожна людина приносить щось своє у фестиваль. І рівень фестивалю, на мою думку, з роками вдосконалюється. Припустімо, віднедавна наша сцена має покриття і її вже не будують кожного року, а привозять орендовану. Навіть такі технічні моменти значно полегшують проведення свята”, – прокоментував директор з комунікацій та зв’язків з громадськістю фестивального комітету Роман Верхняк.
За його словами, окрім комітету й зареєстрованих офіційно понад 50 добровольців, є ще багато помічників, котрі щороку жертвують свій час, допомагаючи фестивалеві. Властиво ця ідея любови до України, її кухні, мистецтва і традицій є тим консолідуючим елементом, що змушує всіх відвідувачів полишити кожного року на пару травневих днів всі свої справи й бути співпричетним до творення історії ,,Маленької України” в Ню-Йорку.