В аналізі сучасної України багато уваги присвячено московській аґресії в минулому, сьогодні та у передбаченому і непередбаченому майбутньому, а також корупції‚ котра спричинила неординарну бідність великої частини населення України та міґраційні потоки за працею, тим самим в результаті обкрадаючи молоду державу з важливого і інтеліґентного людського капіталу.
Одначе не менш важливою проблемою є феномен „малоросійства”‚ який фактично майже зовсім примовчано. Закони декомунізації не доходили до проблеми кількастолітнього поневолення, зміни психіки тих‚ котрі були поневоленими‚ та особливого намагання з боку поневолювача влаштувати повний фізичний, культурний, мовний, психологічний геноцид‚ навіть впроваджуючи відповідну термінологію для цього. Поневолених імперією назвали малоросами.
Малороси це зневажливе ім’я‚ надане москалями українцям. Цей термін був так глибоко закорінений поневолювачем, що використовувався не тільки крайніми московськими шовіністами, але також особами‚ які здавалося приязно ставились до своїх друзів малоросів, а їх землю називали просто „Малоросією”, тобто південною частиною Росії.
Ясно, що при таких умовах самі українці приймали цю назву інколи‚ на зовнішній вигляд‚ добровільно, тобто без протиставлення. Звісно‚ Тарас Шевченко і багато його послідовників у своїх творах використовували термін „Україна”.
Відомий український літератор Євген Маланюк писав: „Що ж таке малорос? Це тип національно-дефективний, скалічений психічно, духово, а в наслідках часом і расово”.
Є. Маланюк був переконаний‚ що малоросійство є часте і кількісне‚ але не масове‚ бо не торкалося селянства, а було хворобою інтеліґенції‚ що мала бути мозком нації.
Є. Маланюк передбачав цю проблему у відновленій державі: „Це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України. Ні часові застрики, ні навіть хірургія тут не поможуть. Її треба буде довгі-довгі десятиліття ізживати”.
Психічна недуга малоросійства проявляється часто у майже невинній формі – називати себе Саша, Вася, Женя, говорити‚ що Олександр Пушкін був гарний поет, хоча він фактично став співцем імперії. Наслідок такий‚ що Україна ніколи не буде українською‚ доки у неї владу матимуть чужинці та малороси.
Я наважусь сказати‚ що у відродженій українській державі переважна більшість владних осіб була і є малоросами. Мабуть тому не впроваджено будь-якої програми національної боротьби з малоросійством чи лікування цієї недуги. Недуга настільки розповсюджена у суспільстві, що її симптоми не викликають реакції навіть серед відносно нормальних людей.
Починаймо вже сьогодні цю недугу „ізживати” як писав Є. Маланюк. Для цього треба встановити, що панує хворобливий стан. Перші кроки повинні зробити міністерства освіти і культури. Для цього‚ очевидно‚ потрібно відповідних осіб. Рівночасно треба лікувати цей психоз також в українській діяспорі.
Аскольд С. Лозинський‚
Ню-Йорк