Про свій намір поборотися за президентське крісло оголосив Роман Безсмертний‚ один з найдосвідченіших українських політиків‚ колишній Посол України в Білорусі‚ недавній представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи з мирного вреґулювання ситуації на Донбасі. Означення „колишній“‚ застосоване до сходинок у політичній кар’єрі цього діяча‚ вимагало б багато тексту‚ тому обежимося лише найважливішими віхами його біографії.
Р. Безсмертний народився 15 листопада 1965 року в Мотижині на Київщині‚ вищу освіту (фах історика) здобув у Київському педагогічному інституті‚ декілька років учителював‚ водночас поглиблюючи свої знання з політичної історії України‚ зокрема зацікавився світоглядом Дмитра Донцова. Захистив з цієї теми кандидатську дисертацію‚
У 1994 році вперше обраний до Верховної Ради‚ як активний член „Конституційної групи“‚ очолюваної Михайлом Сиротою‚ Р. Безсмертний став одним з авторів ухваленої 28 червня 1996 року Конституції України.
У Верховній Раді ІІІ скликання (1998-2002) він представляв Президента України Леоніда Кучму‚ принципово і послідовноо захищав його у тяжкий для всієї України період скандальних записів майора Миколи Мельниченка. На думку Р. Безсмертного‚ то була „провокація‚ спрямована на те‚ щоб дискредитувати проукраїнську парляментську більшість і заподіяти шкоду міжнародному іміджеві України“.
Однак‚ у парляментських виборах 2002 року Р. Безсмертний виявив себе вмілим політичним координатором опозиційного бльоку „Наша Україна“‚ відтак у Верховній Раді IV і V скликань очолював депутатську фракцію „Нашої України“. Цей відхід від Л. Кучми до тоді ще безперспективної „Нашої України“ і Віктора Ющенка незалежні експерти назвали „мужнім‚ гідним поваги кроком“. Тоді ж „газета „Україна молода“ написала про нього: „Декому могло б здатися, що Безсмертний біжить попереду „ющенківського“ паровоза, якби не було зрозуміло, що пан Роман є тим льокомотивом, без якого наступальний рух такого великого потяга, як „Наша Україна“, був би навряд чи можливий“.
Під час Помаранчевої революції Р. Безсмертний – керівник виборчого штабу кандидата в президенти В. Ющенка‚ координатор всього проукраїнського опору‚ комендант наметового містечка на Майдані.
У 2005 році – віце-прем’єр-міністер з питань адміністративо-територіяльної реформи в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова.
Від квітня 2007 до травня 2009 років – заступник Голови Секретаріяту Президента України. В 2010 і 2011 роках Р. Безсмертний – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Білорусі.
До Мінську повернувся у 2014 році вже як представник України на переговорах щодо Донбасу.
Як бачимо‚ послужний список Р. Безсмертного досить солідний‚ при цьому він не дав себе втягнути ні у фінансову‚ ні в політичну корупцію‚ що поставить його у вигідну позицію в порівнянні з іншими кандидатами на президентський пост.
Передусім Р. Безсмертний буде незручним суперником для обох найголовніших претендентів – Юлії Тимошенко і Петра Порошенка.
Між Р. Безсмертним і Ю. Тимошенко чорна кішка пробігла в останні тижні Помаранчевої революції‚ коли ноовообраний Президент В. Ющенко наказав згорнути наметове містечко‚ а Ю. Тимошенко не хотіла погодитися з цим‚ намагаючись використати Майдан у власних політичних інтересах. „Шантажистка і аферистка“ – таку нелестиву характеристику дістала вона тоді з уст Р. Безсмертного.
Щодо форми і змісту змагання за перший пост в державі між П. Порошенком і Р. Безсмертним‚ то воно не конче має перерости у взаємну ворожнечу‚ але й‚ швидше за все‚ не обійдеться без прискіпливого заглядання за лаштунки резонансних суспільних подій, зокрема й особливо – Мінського процесу. Очевидно‚ ясніше зрозуміємо‚ чому саме Р. Безсмертний вийшов зі складу перемовників.
У той час‚ як для Президента П. Порошенка Мінський процес „не має альтернативи“‚ для Р. Безсмертного – це „свого роду ванілова платівка‚ в якої вже музика закінчилася‚ але вона все крутиться‚ шипить і створює враження дії“.
В неминучих дискусіях можна очікувати й повернення до часу‚ коли П. Порошенко‚ як говориться‚ ламав через коліно депутатів‚ змусивши їх голосувати за спеціяльний статус для окупованих російськими загарбниками територій Донбасу. А також до трагічних і ще й досі не до кінця з’ясованих так званих „котлів“ під Дебальцевом та Іловайськом‚ де від російського війська загинули сотні бійців українських добровольчих батальйонів.
Ніхто з претендентів на пост президента України не зможе обійти й гострі зовнішньополітичні проблеми‚ пов’язані з ароґантним ставленням до України з боку Угорщини‚ Румунії‚ Польщі‚ вже не кажучи про невпинні зазіхання на українську територіяльну цілісність з боку Москви.
На запитання журналіста Дмитра Ґордона‚ чи не може ця зовнішня нетолерантність і гонор „панівних націй“ привести до розпаду України‚ Р. Безсмертний відповів: „Справа в тому, що потенція до внутріукраїнського згуртування набагато сильніша, бо ця дискусія з румунами, з угорцями, з поляками, з білорусами спонукає нас триматися разом і наполегливіше шукати, що робити всередині, щоб бути сильними. Загрози розпаду не бачу, не відчуваю. Я бачу загрозу відсутности провідництва держави в цьому процесі. Бо хтось має вести за собою цей процес. А проблема нашої держави – у відсутності еліти…“.
Словом‚ передвиборні дискусії в Україні не дадуть нудьгувати‚ якщо у них братиме участь такий цікавий і серйозний‚ вповні політично визрілий кандидат‚ як Р. Безсмертний. В одному з останніх своїх інтерв’ю він зізнався‚ що „вже втомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти“. Що ж‚ дай йому‚ Боже‚ виявитися успішнішим „стрільцем“.
І на закінчення: Р. Безсмертний народився 15 листопада‚ тобто під восьмим знаком зодіяка – Скорпіоном. Хто довіряє гороскопам‚ той знає‚ що це знак напруженої праці душі‚ знак постійного самовдосконалення і намагання вдосконалити довколишній світ. Скорпіон незамінний у тих випадках‚ коли інші відступили перед труднощами. Не терпить фальші і легковажного ставлення до життя. Але й не позбавлений недоліків: довго пам’ятає образи‚ тяжко йде на примирення.
Втім‚ абсолютно кожен знак має свої переваги і свої недоліки.