НЮ-ЙОРК. – 4 березня понад 125 гостей прийшли до Українського Музею на відкриття експозиції „Ярослава Сурмач-Міллс (1925-2008): ретроспективна виставка“. Серед гостей були син мисткині Нік Міллс, її пасербиця Кейт Міллс, її племінник Маркіян Сурмач (останній в родині Сурмачів, що був власником і завідував книгарнею „Сурма“), близькі друзі художниці, які позичили на виставку чимало творів – Стелла Захарчук-Бейкер, Айлін МекКейб та Галина Сміндак – до недавна мистецький кореспондент газети „The Ukrainian Weekly“.
Виставку відкрили Мотря Кузич та директор музею Марія Шуст, яка попросила до слова кураторку виставки Ганю Кріль-Пизюр.
Виставка пропонує понад 80 творів, в тому числі малюнки на склі, офорти, ікони, книжки, вибір писанок і рисунків. Зразки вітражів, а також інші зображення були проєктовані на стіну. Наголос поставлено на її малюнках на склі, що зображують і висвлітюють український народний побут.
„Ця виставка організована не лише‚ щоб показати 60-літню творчість Ярослави Сурмач, але й щоб виявити як її мистецька кар’єра еволюціонувала й яких поворотів зазнала, – сказала Г. Кріль-Пизюр. – Я вдячна, що гостей зацікавила різноманітність експонованих творів і тим самим вони могли відчути багатство творчости цієї чудової українсько-американської мисткині“.
Мисткиня народилася в Ню-Йорку‚ в сім’ї українських еміґрантів. Після закінчення коледжу Купер Юніон, 10 років працювала мистецьким редактором журналу „Humpty Dumpty’s Magazine for Little Children“.
Ярослава Сурмач-Міллс. „Освячення великоднiх кошиків“. Зі спадку Я. Сурмач-Міллс, довготривала позичка.
Ярослав Лешко, професор-емерит мистецтвознавства Сміт Коледжу, пригадав, що 1950-1960-ті роки були періодом у популярному мистецтві, коли багато художників, захоплених наївним та народним мистецтвом, експериментувало у цьому жанрі. Мистецьке середовище нижньої частини Мангетену в тих роках, коли післявоєнний абстрактний експресіонізм був у розквиті, а новий рух поп-арту, який щойно починався, для Я. Сурмач, було дуже впливовим.
У 1956 році, після смерти Сталіна, коли змінилася політична ситуація в Радянському Союзі, а з тим доступ до України. Я. Сурмач скористалася нагодою дістати одну з перших віз і поїхала в Україну. Подорож мотоциклом по Україні відкрила для неї нові обрії і можливості, які знайшли своє відбиття в її мистецькому вислові.
Більшість її малюнків на склі відтворено на картках, що продавалися у „Сурмі“. Промовисті персонажі селянського та родинного побуту, зображені на її картинах, часто були базовані на членах її родини, тим сам надаючи їм особистого змісту. У 1968 році картина Я. Сурмач „Колядники“ була використана на святкову картку дитячим фондом ЮНІСЕФ.
Куратор народного мистецтва Українського Музею Любов Волинець давно збагнула значення Я. Сурмач для віддзеркалення української народної традиції і тому часто включала її малюнки на склі до багатьох виставкок. Малюнки на склі та їхні репродукції з українською тематикою належать до найбільш популярних творів Я. Сурмач, проте вона також експериментувала в інших техніках. Це ґуаш, живопис, вовняні настінні гобелени, але небагато робіт з того часу збереглися. Портрет олією її чоловіка, професора соціології Колюмбійського університет Чарлза Райт-Міллса, відомий сьогодні тільки завдяки фотографії з 1958 року. Вона також займалася графікою, особливо офортами, а її архів містить численні рисунки, головно ескізи її різних проєктів.
Успішним засобом мистецького вислову для Я. Сурмач була книжкова ілюстрація. Вона співпрацювала з перекладачкою Марі Галун-Блох над книжечкою „Ivanko and the Dragon: An Old Ukrainian Folk Tale“ (1969)‚ ілюструвала книжечку Гелен Кей „A Lion for a Sitter“ (1969), ілюструвала й редаґувала „I Like You and Other Poems for Valentine’s Day“ (1976), багато інших публікацій. З пізніших видань українська народна казка „Рукавичка“ (1989), переказана англійською мовою Алвіном Тресселт, належить до найбільш відомих дитячих книжок з її ілюстраціями.
Я. Сурмач викладала курси ґотичного та кельтського ілюмінування і каліграфії у Мангетенвіл Коледжі (1950-1955), а згодом проводила майстерні з каліграфії, малюнку на склі та іконографії. Знавець візантійського канону та іконографії, вона писала ікони на дошці у традиційній яєчній темпері та користувалась напівдорогоцінними піґментами, глиною та сусальним золотом.
Ярослава Сурмач-Міллс. „Село мого батька“. (Фото: Нік Міллс)
У 1974 році її запросили створити дизайн вітражів для Української католицької церкви св. Великомученика Димитрія в Торонто, над яким вона працювала 32 роки. Церква видала книжку про історію проєкту та його завершення, як теж подала зображення вітражів. Я. Сурмач також отримала замовлення на оформлення скляних дверей Капітолію штату Ню-Йорк в Олбані.
Задум експозиції Я. Сурмач-Міллс зродився під час розмови з її сином. Спочатку йшлося, щоб показати її писанки під час Великодня цього року. Проте виявилося, що тільки показ усього її творчого доробку в 10-ту річницю її смерти віддасть шану її таланту та підкреслить значення „Сурми“, що її батько заснував, у єднанні українсько-американської громади кількох поколінь.
Виставка сяє кольорами та радістю – властивостями, які Я. Сурмач-Міллс прагнула досягнути в своїх творах: „Мені часто неможливо працювати над малюнком без усмішки“, – писала мисткиня. „Я розтаюся зі своїми роботами неохоче, але завжди надіюся, що вони принесуть усмішки й добре самопочуття для їх нових власників.“
Твори Я. Сурмач-Міллс виставлялися у численних персональних і групових експозиціях‚ традиційно експонуються в Українському Музеї під час великодніх показів писанок. Її роботи є у багатьох музейних і приватних збірках світу.
Український Музей плянує низку програм, пов’язаних з експозицією Я. Сурмач-Міллс: родинні заняття, майстерню малювання на склі для дорослих, екскурсії ґалеріями та фільми. Музей також виготовив високоякісну афішу виставки для продажі в крамничці. Там теж можна купити книжечку „The Mitten“, ілюстровану Я. Сурмач. Додаткова інформація є на інтернет-сторінці музею: www.ukrainianmuseum.org.