7 лютого, 2019

Очікуване рішення Президента Порошенка

29 січня Президент України Петро Порошенко‚ виступаючи в Києві на форумі „Від Крут до Брюселю. Ми йдемо своїм шляхом“‚ повідомив ‚ що кандидуватиме на другу президентську каденцію. Цього його рішення багато хто очікував‚  також для багатьох воно виглядає правильним і вповні виправданим. Серед 3‚000 присутніх у залі – люди з різних партійних середовищ‚ громадські активісти‚ відомі діячі культури і науки‚ вищі військові командири‚ ветерани війни на українському сході‚ представники єдиної вже Православної Церкви України.

Очевидно‚ що головною мотивацією їхньої участи у форумі були надпартійні‚ загальнонаціональні інтереси‚ визначені в самій цій назві – „Від Крут до Брюселю“: обидва ці промовисті слова охоплюють всю новітню історію України‚ всю героїку і весь трагізм виборювання свободи і незалежности – від незабутніх подій 1917-1921 років до сьогоднішніх‚ не менш героїчних і не менш трагічних днів все ще нескінченої боротьби з невідступним ворогом. Тому насправді‚ на тлі цієї священної визвольної місії‚  не так важливе прізвище керівника держави‚ як те‚ чи перебуває він на рівні готовности до найгостріших викликів‚ на рівні здатности об’єднати довкола себе всі здорові‚ національно свідомі сили українського суспільства.

Якщо зважити‚ що в людському житті все починається від розуміння‚ що все має рух і напрям від думки до дії‚ то почуте від П. Порошенка на „крутянському“ форумі повинно бути прийняте зі схваленнням. Він сказав‚ що ним рухає „почуття глибокої відповідальности перед країною, перед сучасниками, перед минулими й прийдешніми поколіннями“‚ що мандат довіри від виборців йому потрібний‚ аби „ґарантувати незворотність европейської та евроатлантичної інтеґрації, ґарантувати незворотність нашої незалежности“‚ а кінцевою метою є „завершити побудову сильної‚ успішної держави, здатної запевнити порядок, добробут і безпеку кожного українця“.

Варте підкреслення‚ що президент як кандидат‚ тобто як людина з візією дальшого розвитку подій‚ знайшов нелегкі‚ але єдино правильні слова для окреслення взаємин України з путінською Росією: „Нам потрібен мир – холодний‚ але мир… А мир – це визнання Москвою нашого права йти своїм шляхом. І цей шлях – геть від Москви!“.

Направду похвальна чіткість‚ ясність і недвозначність. Такою ж  була й реакція форуму на цей знаковий виступ. Узагальненою оцінкою прозвучало запевнення з уст Голови Верховної Ради Андрія Парубія – що президент‚ уряд і парляментська коаліція „були‚ є і будемо однодумцями на українському шляху“.

Отож сьогодні маємо пряму нагоду зупинитися докладніше на позитивних‚ успішних сторінках президентської діяльности П. Порошенка‚ на тих досягненях‚ котрі не вдасться затьмарити навіть найприскіпливішим його опонентам і політичним ворогам. Тему ж помилок президента і тих його кроків‚ що викликають сумніви і неприємні запитання‚ залишімо на пізніше – ближче до виборів критики на його адресу набереться стільки‚ що ніякого паперу не вистачить.

Щоб зрозуміти‚ як глибоко змінилася Україна від  2014 року‚ поставмо ці зміни в один логічний ряд: Угода про асоціяцію з Европейським Союзом; безвізовий режим; тотальна декомунізація країни; реформи в системі освіти‚ охорони здоров’я і місцевому самоврядуванні; цілковите перезаснування Збройних Сил до стану реальної обороноздатности; створення єдиної Православної Церкви України‚ що означає духовну перемогу української нації над спробами зв’язати її „русскім міром“.

Зокрема показовий у розвиткові України минулий‚ 2018 рік: повільно‚ але безперервно зростає економіка; створено майже пів мільйона нових місць праці; на 16 відс. зріс експорт українських товарів до Европейського Союзу; на 20 відс. зросли місцеві бюджети; відремонтовано майже 4‚000 кілометрів доріг.

А все ж це діється в умовах війни на Донбасі і невпинної російської аґресії. До правильних‚ наперед вивірених кроків Президента П.Порошенка слід віднести і дуже сумнівні і тому постійно критиковані Мінські домовленості. Так‚ на нинішній день вони себе повністю вичерпали. Але своє завдання виконали‚ давши Україні можливість зміцнити власну оборону. У висліді Мінський процес не лише не став засобом федералізації України‚ як цього домагалася Москва‚ але ще більше увиразнив значення неподільної соборности нації.

„Усім має бути чітко зрозуміло: Україна є унітарна держава, з од­нією державною мовою, так написано в Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціяльних статусів. Єдина незалежна соборна Україна“‚ – ствердив президент‚ виступаючи на Софіївській площі в Києві з нагоди Дня Соборности і 100-річчя Акту Злуки Української Народної Республіки і Західньо-Української Народної Республіки.

Нарешті – найважливіше. „Україна веде національно-визвольну війну“ – у цьому ясному визнанні П.Порошенка полягає його вирішальна перевага над усіма без винятку кандидатами‚ котрі обіцяють українському народові негайний мир з Росією‚ замовчуючи‚ що мир з московським неоімперіялізмом можливий лише за умови капутуляції України і зречення самостійного шляху розвитку.

Коментарі закриті.