У газеті „День“ появилася відповідь на мої публікації історика Станіслава Кульчицького під заголовком „Мільйони загиблих: скільки саме? Демографія, на відміну від історії, де кожен має власну думку, є наукою точною”. У С. Кульчицького і у мене різні погляди щодо кількості жертв Голодомору-геноциду. Я не шукаю способу кривдити істориків, професіоналів, юристів, а особливо С. Кульчицького щодо їхньої довголітньої і великої роботи над питанням Голодомору, але не можу погодитися, що тільки демографи мають право займатися підрахунками жертв.
С. Кульчицький пише у тій же статті: „Не погоджуюся із А. Лозинським, коли він каже, що величина втрат не має нічого спільного з визнанням міжнародною громадськістю Голодомору геноцидом. Критики „занижених“ оцінок демографів прагнули й прагнуть, щоб ця оцінка перевищувала кількість жертв Голокосту. Вони переконані, що більша кількість жертв української трагедії порівняно з єврейською допоможе визнанню її геноцидом“.
За моєї пам’яті не зустрічав я такої арґументації у жодних дослідженнях чи підрахунках тих, котрі висували чи висувають цифру понад 7 млн. До речі, ще у 1930-их роках, далеко до Голокосту, українська діяспора і навіть державні чинники користувалися цифрою 7-10 млн. Також у підрахунках жертв Голокосту є різні числа жертв. Найбільш відомий історик і дослідник Голокосту Раул Ґілберґ у свої студії „Знищення европейських євреїв“ ставить цифру понад 5 млн. жертв, тоді коли загально прийнято в єврейських політичних колах, що 6 млн. євреїв загинули під час Голокосту.
С. Кульчицький вважає, що треба знизити загально прийняту цифру, щоб не перевищити Голокост. Чому? Чи це допоможе у визнанні геноцидом, як пише С. Кульчицький? Чи так думають євреї? Ні, бо Ізраїль не визнав і не визнає геноцидом Голодомор український з 7 млн. жертв і геноцид вірменський з 1 млн. вбитих. У моєму досвіді не було жодної держави з тих, які уже визнали Голодомор геноцидом, які перед визнанням ставили б запитання щодо числа жертв Голодомору. Для визнання Голодомору геноцидом міжнародною громадськістю це справа зовсім не актуальна. С. Кульчицький перший мав доступ до радянських архівів з цього питання ще у Москві. Він назвав число ледь на половину менше того, яким тоді користувався Західній світ. А Москва зовсім заперечувала існування Голодомору.
Ню-Йорк