Довкола храму незалежної української держави все ще стоять риштовання‚ ще багато праці для творчих рук і люблячих сердець чекає всередині‚ поки настане щасливий‚ омріяний день – і сонце засвітиться у прекрасних вітражах‚ спалахне у вівтарі‚ в коругвах і настінних розписах‚ в дорогих‚ вічних реліквіях. Так буде! Але буде тільки за умови‚ коли ми за 100 верств не підпустимо до рідного храму новітніх геростратів‚ готових обезсмертити своє нице ім’я в злочинний спосіб – знищенням української свободи.
Насправді вони вже під самими стінами‚ вже придивляються‚ з якого боку легше підпалити‚ щоб вітер швидше розніс вогонь.
Темним символом внутрішнього антиукраїнства вже багато років залишається Віктор Медведчук – ще від часів суду над Василем Стусом. Тоді цей призначений радянською владою адвокат так „захищав“ великого українського поета‚ що той опинився в тюрмі і там загинув. Еге ж – немала заслуга перед ворогами України!
Не дивно‚ що вже за президентства Леоніда Кучми‚ котрий‚ бідний‚ не знав‚ яку Україну має будувати‚ В. Медведчук став головою Президентської адміністрації – на державному будівництві він розумівся бездоганно‚ лише навпаки: саме він став автором антидемократичного винаходу – так званих „темників“‚ тобто вказівок для преси‚ які теми вона може порушувати‚ а які ні. Хитрий‚ підступний‚ він здобув такий вплив в молодій державі‚ що виник цей моторошний політичний жарт: Л. Кучма працює президентом в Адміністрації В. Медведчука.
Тоді цей адвокат диявола зблизився з господарем Кремля – до такої міри‚ що Володимир Путін став хрещеним батьком найменшої Медведчукової доньки.
Після Помараневої Революції В. Медведчук на пару років зник з великої політики‚ проте не надовго. Прихід Віктора Януковича до влади збігся з заснуванням Медведчукової партії „Український вибір“ – відверто проросійського проєкту. Ця партія відверто вмовляла В. Януковича не підписувати потенційну угоду про Асоціяцію з Европейським Союзом і закликала до входження України у вигаданий Москвою саме для цієї цілі Митний Союз.
Революція Гідности знову відсунула цього путінського кума на політичні задвірки. Навіть здавалося‚ що от-от над ним зберуться хмари. У 2016 році волонтерська мережа „Вільні люди“ і декілька депутатів з фракції „Народного фронту“ домоглися від Генеральної прокуратури започаткування кримінального провадження „з приводу причетности В. Медведчука до сепаратизму і антидержавної діяльности“.
Ця хмара розвіялася‚ коли Генеральну прокуратуру очолив Юрій Луценко – не юрист‚ зате вірний політичний соратник П. Порошенка.
Далі – більше: В. Медведчук стає спеціяльним представником України з гуманітарних питань у Тристоронній контактній групі з вреґулювання ситуації на сході України. Завдяки контактам з В. Путіном‚ В. Медведчук долучається до обміну полоненими‚ й П. Порошенко привселюдно називає ці зусилля „ефективними і незамінними“. Свідомо чи несвідомо‚
Президент цим самим підносить політичний авторитет не лише самого В. Медведчука‚ але й леґімітизує його антиукраїнський „Український вибір“.
Це впадає у вічі не лише в Україні. У 2017 році британська газета „Financial Times“ вмістила статтю під заголовком „Друг Путіна виходить з тіні в Україні“‚ окреслюючи політичну діяльність В. Медведчука як антиукраїнську і нагадуючи‚ що він перебуває під санкціями США через „загрозу мирові‚ безпеці‚ стабільності‚ суверенітетові та територіяльній цілісності“ України. Газета подає висловлювання В. Медведчука проти проевропейського курсу України‚ проти її орієнтації на майбутнє членство в НАТО і за „відновлення зв’язків з Росією“‚ в чому цей схиблений на російсько-імперській величі діяч вбачає мабутнє України.
Ясна річ‚ що сам він бачить себе будівничим такої рабськи залежної від Москви України.
Віталій Портников‚ один з найвідоміших і найбільш поінформованих українських журналістів і політичних аналітиків‚ заявив у програмі телеканалу „Еспресо ТV“ 9 квітня щось таке‚ що сьогодні ще сприймається‚ як щось неможливе‚ як цілковита нісенітниця. Але це сьогодні. Завтра ж може бути ось що: „Якщо не вдасться зберегти державницький курс і якщо популістичні сили переможуть у президентських виборах 2019 року‚ – каже журналіст‚ – то у 2021 році президентом України стане Віктор Медведчук“. Сил‚ котрі здатні привести цього недруга української незалежности до влади в Києві‚ вистачає: „п’ята колона“ нікуди не поділася‚ таємними кремлівськими аґентами наводнена вся політична система України‚ і це‚ на думку В. Портникова‚ дозволило В. Медведчукові вже тепер розпочатися готуватися до власного президентства. В українському суспільстві‚ де 95 відс. телеканалів і газет належать олігархам‚ – а всі вони‚ або майже всі‚ проросійські – всякими маніпулятивними засобами навіюються тези‚ що ні Европа‚ ні США не допоможуть Україні спинити війну на Донбасі‚ тому є лише один надійний спосіб – домовлятися з В. Путіном.
В. Портников прогнозує два головних сценарії замирення на Донбасі: „Перший – створення чогось подібного до Боснії. Під закордонним управлінням. У таку Україну ніхто не матиме доступу. Другий сценарій – Україна згоджується з Мінськими домовленостями‚ надає окупованим територіям автономію‚ а відтак ця автономія розповсюджується на всі російськомовні реґіони“.
Найзручнішим політичним механізмом‚ котрий надасть В. Медведчукові можливість втілити цей плян‚ може стати федералізації країни, перехід на парляментський устрій‚ за якого президента обиратимуть більшістю депутатських голосів. За такого вкрай низького рівня парляментаризму‚ як це є тепер‚ будь-який абсурд може стати реальністю. „А ідея парляментської республіки для України – це головна пісня Медведчука, яку завжди підтримує і Путін“, – нагадує українцям доктор політичних наук Валентин Бушанський.
На тлі цих думок та прогноз постає вже традиційне‚ вже‚ власне кажучи‚ сакраментальне запитання: чи національно свідома частина українського суспільства спроможеться вчасно об’єднати зусилля ще до того‚ як Герострат під українським храмом витягне з кишені сірники?