Від сьогоднішньої п’ятниці‚ 11 січня‚ залишається 78 днів до президентських виборів в Україні. Ніякої несподіванки дотепер не сталося – якщо не рахувати новорічного привітання‚ з яким на телеканалі „1+1“ звернувся до українського суспільства відомий в Україні комедіянт і автор сатиричної програми „95-ий квартал“ Володимир Зеленський. Виглядав таким самовпевненим‚ мовби вся країна з нетерпінням чекала його згоди кандидувати на президентський пост. Й нарешті дочекалася: „Я іду в президенти України. З Новим вас роком‚ з новим слугою народу!“.
Мабуть‚ ми не скоро довідаємося‚ хто стоїть за цією комедією. Оскільки телеканал „1+1“ належить олігархові Ігореві Коломойському‚ то багато хто з експертів саме його підозрює у створенні цього хитрого політичного проєкту: популярний артист – постать загальновпізнавана‚ всеукраїнська‚ а водночас‚ що дуже важливо‚ – зовсім нове обличчя в політиці. Бо цього потребує значна‚ може‚ навіть переважна частина виборців. Слова „новий політик“ асоціюються для них з поняттям „інакший політик“. В чому саме інакший – про це будуть‚ шкрябаючи потилиці‚ думати потім‚ коли вже це безглуздя‚ не дай Боже‚ стане фактом. Особливо небезпечно‚ що талановитого блазня і його сценічний критицизм на адресу влади і загалом сучасної політичної еліти підтримує молодь. Розчарована невеселою післямайданівською реальністю‚ вона може взяти активну‚ як ніколи раніше‚ участь у виборах‚ і це й здатне спричинити непередбачувану за своїми наслідками несподіванку.
Й коли на успіх цього проєкту цілеспрямовано працюватиме медіяресурс‚ телересурс‚ то чи почують виборці слушні перестороги – наприклад‚ політолога Михайла Басараба і цю його думку: „Феномен Зеленського для когось‚ може‚ і є спробою висловити свій протест, пожартувати чи комусь дорікнути, але для мене це жахлива ситуація, навіть якщо він посяде сьоме и восьме місце. Сама імовірність його участи у виборах дискредитує інститут президента, політики як важливої сфери суспільного життя, виборів як таких, особливо у час, коли триває війна і перед країною – серйозні виклики”.
Так звана „рейтинґова“ картинка змінюється з кожним свіжим опитуванням. На початку грудня Київський міжнародний інститут соціології поставив В. Зеленського‚ з 11.6 відс. підтримки‚ відразу на друге місце після Юлії Тимошенко‚ за котру були готові віддати голоси 21.2 відс. опитаних громадян. На третьому місці – Петро Порошенко (11 відс.)‚ далі – Юрій Бойко (8.7 відс.) Олег Ляшко (8.7 відс.)‚ Анатолій Гриценко (8.2 відс.).
Наприкінці грудня висліди опитування‚ здійсненого Фондом „Демократичні ініціятиви“ ім. Ілька Кучерева‚ виглядали вже інакше: 16.1 відс. опитаних мали намір підтримати Ю. Тимошенко, 13.8 відс. – чинного Президента П. Порошенка, 8.8 відс. – В. Зеленського, 8.4 – Ю. Бойка, 6.9 відс. – О. Ляшка, 6.8 відс. – А. Гриценка‚ 2.6 відс. – музиканта Святослава Вакарчука‚ 2.4 відс. – міського голову Львова Андрія Садового.
Але чи варто довіряти українській соціології? Адже опитування‚ в найкращому разі‚ охоплюють лише 2,000-3,000 потенційних виборців‚ так що навіть18 відс. чи й 21.2 відс. з тих 2,000-3,000 опитаних – властиво‚ ні про що не говорить. Насправді більшість українського суспільства ще не визначилася зі своїм остаточним вибором‚ і це свідчить‚ що українці не хочуть помилитися і ставляться до справи все серйозніше‚ передчуваючи‚ що буде з кого вибирати. Швидше за все‚ претендентів набереться близько пів сотні.
Покищо головна інтриґа – хто складе конкуренцію Ю. Тимошенко у другому колі виборів? Що провідниця „Батьківщини“ переможе у першому‚ – в цьому вже майже ніхто не сумнівається. Зокрема й закордонні політологи. Один з них‚ старший науковець Інституту евроатлантичного співробітництва в Києві Андреас Умланд навіть взявся енеґійно заперечувати канадському політологові Тарасові Кузьові‚ котрий у своїх англомовних публікаціях вважає можливу перемогу Ю. Тимошенко не успіхом‚ а загрозою для України.
Ось міркування А. Умланда: „…Захід повинен вже сьогодні почати налагоджувати конструктивні взаємини з Тимошенко (яка, як видається на даний момент, ймовірно стане новим керівником України), а також з її командою. Як відправний пункт для таких взаємин‚ для такого зближення я перерахував деякі позитивні аспекти можливого злету Тимошенко в 2019 році, як, наприклад, те, що вона стане першою жінкою-президентом в східньослов’янському світі, що вона створила функціонуючу загальнонаціональну партію, а також те, що вона недавно провела кілька програмних конференцій з хоча і частково спірними, але більш-менш змістовними політичними і економічними ідеями“.
Все це правда. На користь Ю. Тимошенко можна сказати й багато іншого. Це розумна людина‚ досвідчений політик‚ дуже сильний характер. І все ж Т. Кузьо знає Україну і українську ситуацію глибше‚ ніж А. Умланд‚ – не просто знає‚ а переймається нею‚ бере її близько до серця. Тому й бачить‚ що Ю. Тимошенко‚ так само‚ як і В. Зеленський – непридатний президент для воюючої України. Від них обох можна чекати лише поступок перед путінською Москвою‚ а поступки‚ навіть найменші‚ ретельно прикриті дуже розумними‚ дуже логічними фразами‚ насправді означатимуть капітуляцію перед Росією.
Тому варто прислухаться до тих авторів‚ котрі знов і знов нагадують про непублічні‚ але тісні особисті зв’язки між Ю. Тимошенко і Віктором Медведчуком. Це той далекоглядний кремлівський аґент‚ котрий терпеливо чекає свого часу‚ щоб допомогти Ю. Тимошенко принести мир на Донбас. Будуть‚ звісно‚ пишні фаєрверки і урочисті промови. Тільки про ціну того „миру“ мовчатимуть.
Ні‚ не забагато хоче міський голова Львова А. Садовий‚ пропонуючи київській владі обміняти В. Медведчука на українських політв’язнів. „Серед великої кількости російської аґентури, яка досить вільно почувається нині в Україні, „зіркою“ є Віктор Медведчук, кум Путіна. Пропоную заарештувати його за державну зраду та обміняти на українських моряків або й на всіх політичних ув’язнених. Це та реалістична річ, яку треба робити і довго не думати“‚ – вважає А. Садовий.
І не тільки він один.