В Україні вже п’ять років поспіль судять Віктора Януковича і ніяк не годні засудити. І взагалі не судили б‚ якби колишній Посол Росії в ООН Віталій Чуркін не передав був членам Ради Безпеки фотокопію листа‚ датованого днем 1 березня 2014 року‚ в якому В. Янукович просить російського Президента Володимира Путіна ввести в Україну російські війська. Лише цей документ виявився для Оболонського районого суду міста Києва єдиним доказом антиукраїнської діяльности головного „реґіонала“ України. Нарешті аж 24 січня цього року суд оголосив вирок: 13 років позбавлення волі. А вже 6 березня Апеляційний суд‚ на вимогу адвокатів В. Януковича‚ повернув матеріяли справи до суду‚ виявивши у них якісь юридичні помилки.
Те‚ що В. Янукович і його банда люто‚ немов абсолютно чужу для них‚ розкрадали Україну‚ знищували підвалини її державної незалежности‚ ненавиділи і переслідували все українське – це залишилося поза увагою суду. За усі ці п’ять років після Майдану не відбулося й ніякого спеціяльного всеукраїнського форуму‚ на якому мали б бути з’ясовані всі злочини проросійської влади „реґіоналів“.
Тобто не одного В. Януковича. Не один він вів Україну до загибелі‚ було їх більше‚ ніж треба. І нічого з ними не сталося донині. Вціліли всі олігархи тієї темної доби‚ вціліли етери антиукраїнських телеканалів‚ вціліла залежна від „грошових мішків“ преса‚ зовсім файно почувають себе колишні „реґіонали“ у Верховній Раді‚ виклично‚ мов плюючи в очі післямайданній Україні‚ назвавши себе „Опозиційним бльоком“ – опозиційним до всього українського.
І ще щось гіршого: сьогодні вони є серед претендентів на президентське крісло‚ сподіваючись на реванш проросійства в Україні. Один з них – з гарним українським прізвищем: Юрій Бойко. Він з тієї сумнозвісної „донецької братії“‚ котру привів з собою до столиці В. Янукович. Ліберальна „Українська правда“ називає його „непривітним політиком“‚ але це надто слабке визначення. Ю. Бойко‚ як мало хто з депутатів‚ незмірно гордовитий‚ холоднокровний і нелюдяний. Журналісти свідчили‚ що коли він прямо в сесійній залі‚ під час засідання‚ вдарив Олега Ляшка‚ то на Бойковому обличчі не здригнувся жоден м’яз. Залізна маска встала‚ вдарила і сіла. Зате коли змушений в парляменті виступати українською мовою‚ тоді Ю. Бойко‚ голова „Опозиційного бльоку“‚ усім своїм виглядом показує‚ що його нудить від державної мови‚ що вона стоїть йому впоперек горла.
Як і в решти „реґіоналів“‚ політична кар’єра Ю. Бойка тісно переплетена з економікою. Ще на Донбасі‚ в Лисичанську‚ він мав нафтопереробний бізнес. У 2006 році‚ за прем’єрства В. Януковича‚ Ю. Бойко став Міністром палива й енерґетики‚ а вже за президентства того самого В. Януковича – віце-прем’єр-міністром. „Прославився“ викритою журналістами в 2011 році маштабною корупційною схемою‚ що дістала назву „Вишки Бойка“. Йшлося про те‚ що кураторством Ю. Бойка за бюджетні гроші було куплено дві свердлильні нафтові плятформи – за ціну‚ удвічі дорожчу від ринкової. Державний бюджет втратив на цьому понад 400 млн. дол.
Також Ю. Бойко звинувачувався в шахрайських схемах постачань туркменського газу за посередництвом фіктивної фірми „EURAL TG“. Юлія Тимошенко була певна‚ що Ю. Бойко‚ колишній керівник „Нафтогазу України“‚ винен у зникненні 8 млрд. кубометрів російського газу взимку 2004-2005 років. Був Ю. Бойко викритий журналістами і в лобізмі нафтогазових інтересів Росії‚ його навіть називали одним з власників шахрайської кампанії „RosUkrEnergo“.
Справи ці‚ як і десятки та сотні інших‚ зам’яли‚ прокуратура не висунула Ю. Бойкові жодних звинувачень. Ще б пак – економічно-політичними спільниками Ю. Бойка є такі гіганти українських олігархічних залаштунків‚ як Дмитро Фірташ‚ Сергій Льовочкін‚ а тепер‚ в передвиборний період‚ і Віктор Медведчук. Очевидно‚ що вони є й головними спонзорами президентської кампанії Ю. Бойка. На його перемогу працюють політтехнологи з київського „Центру політичних рішень“ та американські професіонали з компанії „СlearPath strategies“.
На початок березня опитування щодо електоральних симпатій показали‚ що Ю. Бойко займає четверте місце – після Володимира Зеленського‚ Петра Порошенка і Юлії Тимошенко. Ледве‚ чи Ю. Бойко потрапить у друге коло виборів. Тим більше‚ що серед кандидатів є ще інші колишні „реґіонали“ та „опобльоківці“ – Олександер Вілкул та Євген Мураєв. І програми в усіх трьох подібні: мир з Росією‚ безпосередні переговори з донецькими сепаратистами‚ позабльоковість України‚ скасування медичної реформи‚ відновлення заборонених в країні російськомовних і провокаційних за змістом комп’ютерних мереж‚ словом – все те‚ що диктує їм Кремль.
Політологи і соціологи припускають‚ що головна ціль Ю. Бойка – використати цю президентську виборчу кампанію для більшої власної впізнаваности в суспільстві‚ а відтак привести свою політичну силу в у нову Верховну Раду‚ вибори до якої відбудуться в жовтні цього року.
Реальна небезпека полягає в тому‚ що нова Верховна Рада є також ціллю путінської Москви‚ й вона знайде спосіб об’єднати „п’ятиколонників“ в Україні‚ аби зробити депутатами найбільшу кількість негідників.