Basic HTML Version
Євгенія БОЙКО-ДІМЕР
ДРУГИЙ ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ
„My house is ту castle"
(американська приказка)
Відповідно статистиці, пересічна американська родина змінює
місце проживання один раз що сім літ, а ми засиділися вже
вісімнадцять років в одному і тому ж домі.
За цей час наш будинок постарішав, з ним все більше клопоту,
ось і вирішили ми з чоловіком його ліпше продати, а собі підшукати
щось новіше.
Звичайно, постає питання, як продавати: самим чи з допомо
гою агентства. І те й друге цілковито допустимо. Але нам з
агентством колиси не повезло: представниця цього бравого
підприємства знайшла нам незабезпеченого покупця, якому банк
відмовив у позичці, що по-американському „морт ґ еджем"
називається. Я тоді вже чарівний особнячок облюбувала! Але вся
справа розстроїлася, і я так була тим розчарована, що навіть
захворіла на нерви. Та й плату за свої послуги агентства величезну
беруть. Отож ми прийшли до висновку, що справимося самі без
побічної допомоги.
Хочу зауважити, що для продажу нерухомого майна мусить
бути науковий підхід: спочатку треба досконало вивчити всю
існуючу усну і письмову інформацію, вибрати з того істотно
важливе і скласти щось подібне до кодексу, що його потрібно
свято дотримуватися, як десять заповідів Божих.
У ньому на першому місці стоїть: зліквідування чи замаскуван-
ня всіх видимих недоліків у будинку. А їх у нас виявилося безліч,
деякі навіть ґрунтовні, наприклад: дах протікає. Коли йде дощ, у
нас у спальні Ніяґарський водоспад валить, а зі заднім ґанком ще
гірше: він намагається відокремитися від фундаменту будинку,
точнісінько як частина Каліфорнії від материка біля ,,Сан-Андреас
розриву", та й відплинути в садок. У таких випадках без професій
ного досвіду не обійтися.
І ось уже в дворі летять вихором стружки з-під рук тесляра. З
парадного ходу каменяр скріплює цементом на сходах цеглу, котра
142