Basic HTML Version
Ольга Кузьмович
АМЕРИКАНСЬКА ЗІРОЧКА
Капітан літака заповідав, як звичайно невиразно, щось про
„буревійні полоси", а над сидженням засвітили написи: „Прикріпіть
ваші пояси". Але втомлені пасажири не звертали на це уваги й далі
дрімали, і лише Зірка випростувалась під колихання літака. Сон не
брався її зовсім — без уваги на недоспані ночі і втому, а думки й
образи кружляли з тією питомою їй ясністю, яка звичайно
приходила при болю голови або нервовій напрузі.
* * *
Як воно властиво було? Під тиском вражень і переживань вона ні
як не могла собі пригадати, коли запало це рішення, що таки поїде.
Батьки зробили їй дарунок на уродини — квиток в Україну, але
літом їй не вдалося виїхати, аж ось пізньою осінню. А втім Зірка
ніяк не хотіла, щоб цей перший раз бути там у часі, коли літні
туристи снувалися по всіх усюдах. Вона бажала бути у цій першій
зустрічі зі землею батьків сама і сама творити собі картину, якої
ніхто б не забарвлював і на яку ніхто не впливав би. Як інакше,
однак, все розвинулося. Куди поділася її критична настанова до
„тих — там", яку мала у зустрічах зі земляками в Ню Йорку?
* * *
Зірка схиляє голову на спинку сидження літака і немов бачить пе
ред собою високу постать Олеся, що залишилася там біля готелю. Він
приклав на прощання ще раз руку до шибки автобуса, в якому вона
вже сиділа, і тепло усміхнувся. Цей усміх летить тепер із нею через
океан, а їй здається, що вона зависла на якійсь хмаринці поміж
двома континентами, нікуди вже не приналежна.
* * *
Із перших днів у Львові залишився у пам'яті справжній хаос —
десятки облич, незнані досі члени родини і знайомі бабуні входили і
виходили, а стіл у тісненькому мешканні був без перерви накритий в
очікуванні гостей, що хотіли пізнати цю відому лише з оповідань і
листів „американку". її засипували питаннями, дивувалися, що „ще
так добре" говорить по-українському, і розмовам не було кінця.
130