Basic HTML Version
Олена ТЕЛІГА
НАРОЗТІЖ ВІКНА!
„Ви, звичайно, скажете, що я проповідую ідеологію нової
буржуазії, — хай буде по-вашому. Але й буде по-моєму,
бо ми,
—
я
й тисячі Лґлай у спідницях і штанах,
—
не можемо далі жити без
повітря".
Коли б ці задихані слова вирвалися хрипким криком з блідих
уст змученої робітниці десь на „гнилому заході", а вже звідти б
долетіли в Україну і впали на сторінки „Вальдшнепів" Хвильового,
— все було б гаразд!
„Вальдшнепи" ще тоді ж, за большевицько-московської
влади, радісно друкувалися б у тисячах примірників — видання за
виданням! Хвильовий може до останнього часу, доки його не
вивезли б (а вивезли б напевно), — жив би у атмосфері ласкавих
поглядів і підкресленої пошани.
Все йшло б звичайним шляхом
українського мистецтва в СССР. Дорогою вгору
—
для слухняно
го мистця, і вділ
—
для його творчости і його нації.
Але справа власне в тому, що це говорила не робітниця з
темних завулків вигаданого неіснуючого „гнилого заходу". Це
кричала в білий день на соняшній пляжі струнка й міцна,
„покликана до кипучої діяльности" дівчина Аґлая, громадянка
„найщасливішої країни в світі" — СССР. її свіжий молодий голос
доконував чудес: він прорізував ту неймовірну задуху нового
совєтського шабльону й старого невмирущого міщанства, що
густою сірою ватою звисала над цілою „найвільнішою країною
світу". Вата та розбухала, розповзалася, затикаючи кожну щілину,
до якої могло б вдертися свіже, яскраве повітря з-за меж СССР, або
заглянути здалека в весь хвилюючий, стобарвний і стодзвонний
світ!
Не дивно, що голос Аґлаї залунав так дзвінко й так рішуче. В
ньому бриніли шляхетним металом голоси тисяч інших „Аґлай в
спідницях і штанах", тих нових людей нашого часу, що „мов гриби
виростали коло комячейок*", хоч їх не помічалося...
Ані комячейки не могли їх прийняти до себе, ані вони не могли
тіснитися в їх вузьких, точно виміряних рамках. Аджеж ті нові
*)Комячейка (рос.) — комуністична ячейка— комуністичний осередок.
104