Basic HTML Version
Ґеттисбурська Промова Лимколна
Біігва біля І'еттнсбуріу, що відбулася в днях
1, 2 і 3-го липня 1863 p., вирішила справу Гро
мадянської Війни в цій країні. Стейт Пенсилвенія
опісля закупив 18 акрів землі з цього побоєвища
і їх призначено на вічний спочинок поляглих в
цій битві вояків. Врочисте відкриття кладовища
відбулося в дні 19-го листопада того ж року.
Головну промову виго.іосші з цеї нагоди визна
ний в тому часі за найкращого бесідника Едвард
Еверетт. Його промова тривала дві години. Лин-
колн теж старанно приготовлявся до виступу і
почав писати свою промову ще у Вашингтоні та
опісля докінчував у Ґеттисбурґу. Але як прий-
шлося говорити, він цілком не скористав з при
готованої і написаної промови, виголошуючи
цілком іншу, на яку тоді звернено відносно малу
увагу. Тільки після деякого часу цей виступ Лин
колна був визнаний за одну з найбільш кля-
сичних промов всіх часів.
Інтересно, що день після тої промови, Едвард Еверетт писав до Линколна:
„Я бажав би, щоби я міг почванитися, що я в двох годинах так близько підійшов
до центральної ідеї цеї нагоди, як ви це зробили в двох мінутах". Промова
Линколна в дослівному перекладі звучить:
„Вісім десятків і сім років тому наші батьки здвигнули на цьо
му континенті нову державу, народжену у вольності та з думкою, що
всі люди є сотворені рівними. Власне тепер ми зайняті великою
громадянською війною, випробовуючи, чи ця або будь-яка інша на
ція, так створена і з таким призначенням, може довго встоятись. Ми
зустрілися на. великому побоєвищі тієї війни. Ми прийшли, щоби [
частину цього поля присвятити на місце вічного спочинку тим, які
тут віддали своє життя, щоби могла жити ця нація. Це цілком
слушно і правильно, що ми повинні це зробити. Але, в ширшому
розумінні ми не в силі віддати, ми не в силі посвятити, ми не в силі
звеличати цієї землі, Сміливі мужі, живі і мертві, які тут боролись,
освятили її далеко понад нашу слабу можність до цего щонебудь
додати або відняти. Світ зверне малу увагу і не довго пам'ятатиме
це, що ми тут говоримо, але він ніколи не може забути того, чого
вони тут доконали. Це радше нам живим треба тут присвятитися
цему незакінченому ділу, яке так благородно довели досі ті, що
боролися. Це радше нам тут треба присвятитися цему великому
завданню, що залишається перед нами; аби ми від цих вшанову
ваних поляглих набрали збільшеного запалу до цеї справи, за
яку вони віддали останню мірку посвяти; аби ми тут свято поста
новили, що ці поляглі не згинули даремно, що ця нація, при
Божій допомозі, матиме нове народження волі та що влада народу,
народом і для народу, не щезне з лиця землі".