Basic HTML Version
г/сЬиц$а
ОЧІ
натсяЬДр. ЛдкаЦишуиі/
З усіх іміґрантів, що прибували до Америки, таки найнещасливішим
був український іміґрант. Іміґрантами інших націй опікувалися держави
чи нації, або хоч якісь релігійні чи політичні групи. А українською імі
грацією ніхто не опікувався. Тому вона була припадкова, доривочна,
безплянова. Була така, як читаємо в „Свободі":
„їхав наш чоловік за море, світ за очі, шукати хліба, не зраджуючи
своїх плянів нікому в селі, хіба Іцкові чи Мошкові, котрому продав свою
кучу чи городець, чи загін на кошти подорожі. Поза границями Галичини
заопікувалися вже ним „совісні" аґенти і з великої „прихильности до ук
раїнського селянина" завели його або просто в неволю до колоністів-
плянтаторів, або в бразилійські ліси та мокляки, або до Канади".
Так воно виглядало в перших десятках нашої іміґрації за море.
Як подає проф. О. Сушко, то доперва від 1911 р. почали підніматися
в Галичині голоси, які зачали підходити до справи іміґрації в науковий
спосіб. Але й тоді, як це стверджує автор статті, яку поміщено в Запис
ках Наукового Товариства ім. Шевченка (т. 105, кн. 5, Львів, 1911), не
було ще навіть однієї думки щодо причин, які викликували іміґрацію.
Не звернено тоді ніякої уваги на психічні мотиви іміґрації й тому автор
статті домагається, щоб студії над іміграцією були всесторонні, себто,
щоб обіймали „прояви всякої натури СОЦІАЛЬНОЇ, економічної, політичної,
правнодержавної й культурної". За ученим Каром він запримічує, що
є загальні причини іміґрації, без різниці країв і національностей, а це
„убогість людности, непропорціональний об'єм великої посілости, брак
зарібків, пов'язаний звичайно з низьким станом торгівлі й промислу, лі-
цитації, а вкінці неосвіченість". Попри них кожний край має ще свої
окремі причини, якими для Галичини були: брак освіти, алькоголізм і
ЦЗ